Неприйняття більшовизму, радянської влади викликали у 20-і роки значну еміграцію діячів науки, літератури і мистецтва. Їх творчість продовжувалася, але залишалася невідомою на батьківщині. 40-ві і 70-ті роки відмічені новими хвилями еміграції. Тому характерними для української культури є два потоки розвитку — в Україні і в діаспорі. Надзвичайно розмаїта і багата література письменників української діаспори, яка творилася впродовж ХХ ст. вихідцями з України на просторах від Європи до Австралії. Серед найяскравіших її представників — Іван Багряний, Василь Барка, Євген Маланюк, Ігор Костецький, Богдан Бойчук, Віктор Домонтович, Улас Самчук, Юрій Тарнавський, Емма Андієвська та багато інших.
Лише протягом 1945-1951 рр., тобто за шість років, у діаспорі було видано понад 1200 книжок і памфлетів з різних проблем, близько 250 з них — це публікації оригінальних творів поезії, прози та драми.
Нью-Йоркська група — неформальне об'єднання українських еміграційних поетів, яке виникло в 1950-х роках у Нью-Йорку. Твори членів угрупування написані в стилі модерн і мали інтелектуальний та певною мірою елітарний характер. Члени групи зосереджувались на естетичній вартості своїх творів і свідомо уникали суспільних та політичних тем у своїй творчості, реагуючи цим на попередню завелику політизованість української літератури за кордоном та в СРСР. Нью-Йоркська група відрізнялася від європейских літературних угрупувань авангардних літераторів тим, що не видавала маніфестів та не мала власної літературної програми оскільки її члени мали цілком різні стилі і погляди. Не всі члени групи також проживали в Нью-Йорку. До Нью-Йоркської групи відносять наступних авторів: Богдан Бойчук, Юрій Тарнавський, Богдан Рубчак, Женя Васильківська, Емма Андієвська, Патриція Килина, Віра Вовк, Роман Бабовал, Юрій Коломиєць, Олег Коверко, Марко Царинник, Юрій Соловій, Вольфрам Бургардт, Марія Ревакович.
Члени Нью-Йоркської групи друкували свої твори в літературному додатку до газети «Свобода», в журналі «Горизонти», «Українській літературній газеті», «Нових днях» та «Сучасності». Представники групи також заснували щорічний журнал «Нові поезії» (редакторами були Богдан Бойчук та Юрій Тарнавський), який виходив від 1959 до 1971 року. Всього було видано 13 номерів. Крім власних творів в журналі публікували поетів старшого покоління, яких цінували в групі (Василь Барка, Вадим Лесич) та переклади творів поетів-класиків модернізму. У «Видавництві Нью-Йоркської групи» виходили окремі збірки та книги.
Празька школа — група українських письменників, які після Громадянської війни 1920-х років опинилися за кордоном, переважно у Європі, і тривалий час мали своїм культурно-організаційним центром Прагу. "Празька школа" охоплює творчість Юрія Липи, Юрія Клена, Олекси Стефановича, Оксани Лятуринської, Галини Мазуренко, Олега Ольжича, Олени Теліги, Леоніда Мосендза, Євгена Маланюка. Проза письменників, яких В.Державин назвав “Празькою школою”, вагомим змістом, цікавою формою.
