Складні економічні процеси, що відбувалися наприкінці XIX ст., призвели до розселення великої кількості українців на чужині. Українська діаспора (від грецьк. diaspora — розсіяння, розпорошення) за кордоном формувалася починаючи з 1877 р. за рахунок мільйонів переселенців, які виїздили з України, залишаючи свої історичні землі в пошуках роботи і кращого життя на чужині. Можна виокремити три хвилі української еміграції.
Після здобуття Україною незалежності представники української діаспори за кордоном дістали можливість співпрацювати з корінним народом щодо відродження духовних скарбів, розвитку науки і культури, вирішення нагальних проблем сьогодення. У зарубіжних країнах, де зосереджена значна кількість українців і населення українського походження, створені численні прогресивні молодіжні, культурно-просвітні та інші товариства, видається україномовна періодика, організовано школи з українською мовою навчання.
У Найвищого рівня українська поезія в діаспорі досягла між Першою і Другою світовими війнами в творчості празької школи. Не всі українські поети, що жили тоді в Празі, до неї входили. О. Олесь і С.Черкасенко були поетами старшого, ще дореволюційного, покоління і світоглядно до неї не належали, а кілька лівоорієнтованих поетів — А. Павлюк, В. Хмелюк, М. Ірчан, С. Масляк — входили до так званого Жовтневого кола і були радянофільські. Празьку поетичну школу утворили художньо найталановитіші пореволюційні митці, більшість з яких ще недавно зі зброєю в руках боролися за Українську державу і після поразки УНР (1917—1921) опинилися за кордоном. Це Ю.Дараган, Є. Маланюк, Л. Мосендз, О. Ольжич, Ю. Клен (О.Бургардт), О. Лятуринська, О. Теліга, О. Стефанович, закарпатські поети І. Ірлявський, І. Колос та ін.
У серії “Українські дослідження Оттавського університету” видано іншу капітальну бібліографічну працю, яка є важливим і оригінальним внеском до поглибленого вивчення міжлітературних взаємин. Автор її, відомий канадський бібліограф-україніст О. Пясецька, опрацювала значну кількість джерел і включила до покажчика відомості про англійські та французькі переклади з української літератури (незалежно від місця видання), історико-літературні огляди, критичні публікації, присвячені окремим українським письменникам та українській літературі в цілому.
У Поза Україною в різних країнах живе понад 200 митців українського походження різного віку і різних напрямків. Більшість з них гуртуються в “Об’єднанні митців-українців в Америці” з центром у Нью-Йорку і в “Спілці українських образотворчих митців” з центром у Торонто. Деякі їх твори були показані на “Світовій виставці українських митців”, яка відбулася в Торонто в 1982р. У 1985 р. в Торонто в галереї Канадсько-української мистецької фундації і у Вінніпегу, в осередку української культури й освіти, відбулася ретроспективна виставка робіт відомого українського художника М. Левицького, присвячена 50-річчю його творчої діяльності. До М. Левицького художнього оформлення українських книжок у Канаді майже не було. Він підніс оформлення української книжки в Канаді на високий рівень, заслужено посідає одне з перших місць у всій зарубіжній українській книжковій графіці. В його творах використовуються традиції українського народного мистецтва.
Не можна не згадати прізвищ провідних українських художників зарубіжжя: Я. Гніздовський, В. Цимбал, Р. Логуш, В. Фаркавець, А.Лисак, С. Лада, О. Теліжин, В. Юрчук, І. Кейван, І. Осадча, Х.Микитюк.
Художні зв’язки України із зарубіжними країнами сьогодні є актуальними в мистецтвознавстві. Такі зв’язки спростовують думку про “провінційність” українського мистецтва. Українська діаспора, її художня інтелігенція прагнуть поєднатися у спільній праці з відродження духовних скарбів нашого народу, що є важливим і прогресивним явищем в історії нашого народу.
