На засіданні політбюро ЦК КП(б)У 12 травня 1926 p., під час розпалу апаратної українізації, характеризувалися явища, які відбувалися паралельно з офіційною українізацією: "Вся ця Академія наук, вся ідеологія публіки, що гуртується навколо Академії наук, яка в літературі називає себе неокласиками, є, по суті, ідеологія прийдешньої української буржуазії... Українська інтелігенція підіймає голову занадто високо". Під час літературної дискусії 1925-1928 рр. з надр агітаційно-пропагандистського відділу ЦК КП(б)У, очолюваного А. Хвилею, з'явився так званий хвильовізм. Полемічні вислови і думки М. Хвильового щодо шляхів розвитку української літератури були зведені в систему і отримали назву "ідеології хвильовізму", що характеризувалася як прояв впливу української буржуазної культури на пролетарську. Пристрасний протест М. Хвильового проти "хуторянства" і провінціалізму, породженого віками пригнобленого становища української культури було витлумачено як намагання відірвати Україну від Росії. Почався другий етап "літературної дискусії", в який включилися партійні діячі. Після схвальних відгуків Д. Донцова на виступи М. Хвильового його почали звинувачувати у намаганні "підірвати добровільний союз націй". На червневому (1926 р.) пленумі ЦК В. Затонський говорив про те, що М. Хвильовий "сходиться з буржуазією, навіть з фашистами".
Хвильовий відповідав: «Геть від Москви!». Відповідав так не з ненависті до російської літератури, а тому, бо знав, що Москва – так само, як і Київ, – потребували вікна в Європу. Хвильовий бачив, що російська література, так само, як і українська, задихалась від заливу тієї псевдолітератури, яку продукували на соцзамовлення. Для того ґатунку друкованої продукції Хвильовий мав зневажливу назву «червона халтура». Коли він виступив із гаслом «Геть від Москви!», то пояснював, чому. Зовсім не тому, що ми нібито «цю літературу не любимо, а тому, що ми органічно не можемо на ній виховуватись... Справа в тому, продовжував Хвильовий, що російська література «тяжить над нами, як господар становища, який привчав нашу психіку до рабського наслідування». А мистецтво не може наслідувати, бо це була б його смерть. Тому – устами Хвильового, який як комуніст мав більше свободи слова – вся творча Україна того часу в унісон заявляла: «Наша орієнтація – на західноєвропейське мистецтво, на його стиль, на його прийоми». Саме на прикладі літератури російської українські письменники мали найкращий приклад того, що значить відкрите вікно до Європи: сто років відкритих дверей у Європу дали російському народові літературні шедеври світового значення.
До сьогодні гасло Хвильового «Дайош Європу!» є задушевною мрією українських письменників і культурних діячів взагалі. Але терор КПРС не дає їм змоги цього висловити.
