Мало хто знає, що Гоголь, рідною мовою якого була українська, здобув центральне місце у російській літературі саме завдяки тому, що був українцем, знав тогочасну українську культуру, яка була майже зовсім не відома в Росії, і, «переклавши» її для російського читача, став знаменитим.
Гоголь виховувався у родині українських шляхтичів. Сам Гоголь вважав українську мову рідною, і докази цього знаходимо у його листуванні з українським приятелем, ректором київського університету Михайлом Максимовичем. У листі від 20 квітня 1834 року Гоголь аналізує функціонування деяких слів, ужитих Максимовичем у російській та українській мовах. Другу з них Гоголь називає «нашою мовою». Віддавши свій талант на розбудову російської літературної мови, Гоголь не тільки позбавив рідний край одного з найбільших його геніїв. Невільно він своєю діяльністю зміцнював "общерусский язык" — головне знаряддя русифікації власного народу, його духовного знекровлення. Якби шляхом Гоголя пішла вся творча еліта України, українську мову було б де-факто зведено на рівень діалекту, а нація, позбавлена головної консолідуючої сили — загальнонародної літературної мови, не змогла б протистояти загрозі тотального мовно-культурного поглинання імперським Молохом.
І все ж на суді історії той, хто був найбільшим у когорті "блудних синів України", має право на захист.
Досліджував М. Гоголь і джерела про Київську Русь, зокрема “Літопис руський”, цікавився працями про походження слов’ян, їхнє розселення, культуру, мистецтво, появу письма і мов, архітектурними пам’ятками, досягненнями археології. Київську державу він характеризував як імперію, яка склалася з різноплемінних, дрібних, роз’єднаних держав-князівств, що вели між собою постійні родові чвари і війни. На думку Гоголя, вплив релігії, як державної цементуючої ідеології, на свідомість племен був незначним.
