52. Наступ сталінізму на українську культуру в 40-50-х рр. ХХ ст. під виглядом боротьби проти націоналізму і космополітизму

И. Сталін і правляча верхівка відреагували посиленням тис­ку на верстви населення, на літературу, мистецтво, на­уку, всі сфери духовного життя, влада розгорнула масштабні ідеологічні кампанії, придушуючи будь-які спроби непослуху, відступу від встановлених канонів.

політика “ждановщини” На прак­тиці вона швидко перетворилася на кампанію насаджування російського шовінізму і викликала черговий погром культури неросійських народів, зокрема української національної куль­тури та науки.

В Україні “ждановщина” набрала форм гострої критики “буржуазного націоналізму”, насамперед в історії та літерату­рі. Партійне керівництво вимагало від українських культур­них і наукових діячів дотримування принципів пролетарського інтернаціоналізму, що фактично означало відмову від націо­нальних засад творчості. Однією з ключових вимог того часу, що стосувалася української культури, стала вимога: “тісніше зливалась з великою російською культурою”

Після керівних настанов з Москви почалося повсюдне ви­криття “антипатріотів” і в Україні. Відгомоном цієї кампанії в Україні стало навішування ярликів “безродних кос­мополітів” на відомих і талановитих літературних і театральних критиків, що призвело до негативних наслідків: у літературі та театрі, по суті, зникло поняття мистецької школи; поглибила­ся ізоляція від надбань західної культури Серед театрально-письменницької громадськості гонінь за­знали А. Борщагівський, А. Гозенпуд, Б. Дайреджиєв, Д. Данін,

H. Лур’є, X. Левін, Г. Полянкер, Л. Субоцький, Є. Шехтман, Б. Якоблєв (Хольцман) та багато інших. Серед науковців —

I. Співак, М. Берегівський, Б. Вайсман, А. Веледницький, Р. Ларнер, Ю. Лойцкер, М. Майданський, І. Спектор та ін. їх звинувачували в антипатріотизмі, у низькопоклонстві перед “реакційною буржуазною культурою Заходу”, у замовчуванні зв’язків української культури з російською

Монополія влади на визначення пріоритетних напрямів у науці, на тотальний ідеологічний контроль чітко простежува­лася в процесі широкомасштабних дискусій з питань філосо­фії, мовознавства, які було розгорнуто на межі 40-50-х років XX ст.

За “націоналіс­тичну обмеженість та вплив західноєвропейської та американ­ської музики, що виродилася”, критиковано львівських компо­зиторів М. Колессу, Т. Майєрського, Р. Сімовича, А. Солтиса,А. Кос-Анатольського та ряд інших.

Повоєнні роки виявилися завершальним етапом формуван­ня в країні сталінського абсолютизму, в тому числі в духовній сфері.