Культурні традиції Київської Русі продовжувалися не лише в літописанні, а й в інших видах письменства, зокрема в ораторській, житійній та паломницькій прозі. Видатним представником ораторської прози другої половини XIII ст. був архімандрит Києво-Печерського монастиря, а потім володимирський єпископ Серапіон (помер 1275 p.). Його п'ять «Слів», що дійшли до нас, незважаючи на релігійне забарвлення, відтворюють реальні умови життя народу в часи монголо-татарського нашестя.
Окремі фрагменти промов Серапіона за силою звучання нагадують сторінки «Слова о погибели Рускыя земли», написаного невідомим автором у Північно-Східній Русі в 20-х — 30-х роках ХIII ст.
Визначною літературною пам'яткою того часу є «Києво-Печерський патерик». Перша його редакція (початок XIII ст.) містить оповіді про побудову Печерської церкви та про перших печерських чорноризців. Хоч згодом Патерик набув характеру збірника житій ченців і оповідань про різні «чуда» в лаврі, він зберіг чимало фактів із соціальної та політичної історії Русі, а також з побуту монастирів як великих феодалів-землевласників. З суто літературної сторони викликають інтерес Арсенівська (1406) і дві пізніші (друга половина XV ст.) редакції Патерика. За мовою і художніми засобами вони вважаються перехідним етапом від літератури Київської Русі до літературних аам'яток другої половини XV ст.
Поряд із церковно-моралізаторськими творами часів Київської Русі з'являються в українській редакції XIV—XV ст. такі цікаві збірники, як «Ізмарагд», перекладні «духовні повісті» про трьох королів-волхвів, про Таудала-лицаря, світські повісті «Олександрія», «Троянська історія», «Сказаніє про індійське царство».
Саме в такому плані у XIV—XV ст. перероблялися повісті «Олександрія» і «Притча о кралех» (про Троянську війну), відомі з часів Київської Русі. Обидві були перекладені та перероблені у південнослов'янських землях (друга хронографічна редакція), зокрема в Сербії.
З XV ст. значної обробки у перекладах зазнали оповідання про Троянську війну, відомі у Київській Русі з хроніки Іоанна Малали, а потім і в слов'янському перекладі хроніки Манасії, де вставлена «Притча о кралех». Тоді ж з'являється білорусько-український список з латинського оригіналу «Історії Троянської війни» італійського поета XIII ст. Гвідо де Колумни. В українсько-білоруських перекладах-редакціях внесені деякі риси місцевого колориту.
Література другої половини XIII — першої половини XV ст. значною мірою відтворювала реальну дійсність цього періоду, погляди різних верств суспільства на соціально-політичні явища й події, побут, звичаї та естетичні смаки того часу і сприяла дальшому розвиткові української культури.