В усній народній творчості періоду ПІСЛЯ ТАТАРО-МОНГОЛЬСЬКОЇ НАВАЛИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХIII - XVст.) зароджувалися нові форми, звільнялися від культових елементів обрядові пісні. Основними жанрами були казки, новели, легенди, притчі, вживалися прислів'я і приказки. Серед населення поширювалися розповіді про нашестя Батия, легенди про київського князя Михайлика - героя боротьби проти половців, патріотичні пісні. Народна творчість збагачувалася героїчними, визвольними мотивами.
Значні світоглядні зрушення відбуваються в усній народній творчості доби пізнього Середньовіччя (XIV – перша половина XVII ст.). Розвиток народної творчості українців відбувався на основі давньоруських фольклорних традицій, проте нові умови життя народжували й нові форми народної творчості. Продовжувала, наприклад, розвиватися обрядова поезія - весільні пісні, колядки, щедрівки, веснянки, поховальні голосіння. Але новим було те, що цей фольклорний жанр певною мірою звільнявся від переважання культових елементів, як язичницьких, так і християнських. Натомість в обрядовій творчості з’являються (насамперед у жнивних та обжинкових піснях) соціальні мотиви та настрої, які мають антифеодальне забарвлення.
У XV ст. відроджується народний героїчний епос України у формі історичних пісень і дум. Це було продовженням, але на вищому рівні, епічних давньоруських традицій (билин). Виконували думи народні співці - кобзарі, які часто гуртувалися у професійні кобзарські громади. Далеко не всі думи дійшли до нашого часу. Одна з найвідоміших і найдавніших - дума про козака Голоту, оспівували подвиги, мужність, відвагу, відданість козаків та їх ватажків, таких як Байда, Кішка, Сагайдачний та ін.
В рукописній граматиці 1571 р., яку не встиг підготувати до друку видатний чеський учений і культурно-освітній діяч Ян Благослав, було вміщено українську баладу «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», записану від мандрівного студента. Це перший фіксований запис твору властиво українського фольклору.
У XV — першій половині XVI ст., незважаючи на переслідування з боку християнського духівництва й церкви «бісівських ігрищ» і «бісівських пісень», побутували народні обряди з відповідною пісенністю. Церква мусила пристосовувати народні звичаї до своїх свят. Це передусім стосується календарних обрядів колядування та щедрування, народного свята Купала та ін.