Перший етап — існування єдиної Київської митрополії — охоплює період із середини X — до середини XIII ст. Історія православної церкви на Русі починається з формування власної церковної організації — Київської митрополії на чолі з митрополитом. Князі Володимир Святославич і Ярослав Мудрий тільки додали їй завершеності і розширили її межі У 992 році Київська церква поділяється на єпархії. Спочатку єпархій шість: у Києві, Новгороді, Чернігові, Ростові, Володимир-Волинському і Білгороді. До середини XIII ст. єпархій стало 15, їх межі збігалися з кордонами удільних князівств. Наставленим метрополітів із Константинополя тривало до монголо-татарської навали. Із понад 20 київських митрополитів з 988 по 1240 роки тільки двоє — русичі, поставлені без благословення константинопольського патріарха. Як видно, уже тоді руські князі думали про можливість мати незалежну від Константинополя церкву.Перший митрополит Іларіон, обраний на київську кафедру у 1051 році в період правління Ярослава Мудрого. написав «Слово про Закон і Благодать», що стало класикою староруської літератури. Митрополича кафедра (резиденція) у Москві сформувалася з 1325 року, після її перенесення з Києва, що так і не оправився після розорення. Офіційної згоди на створення митрополичої кафедри в Києві константинопольський патріарх не дав. Глава московської кафедри мав титул «митрополита Київського і всієї Русі», Кілька разів влада над усіма частинами Київської митрополії зосереджувалася в одних руках (наприклад, за митрополита Фотія у 1420 — 1431 роках). Упродовж усього часу поділу єдиної Київської митрополії Москва прагнула, з одного боку, не допустити існування окремої митрополії в Литві, а з другого, — до розриву з Константинополем і отримання повної автокефалії (самостійності). У 1448 році собор єпископів у Москві поставив першого власного митрополита, зробивши це без дозволу константинопольського патріарха. Цей митрополит — останній, хто носив титул «Київський і всієї Русі», наступний митрополит уже називався «Московським і всієї Русі». згоду.
На противагу автокефалії московської митрополії з 1458 р. відновлюється й значення митрополичої кафедри в Києві, де митрополит Григорій Болгарин, визнається і константинопольським патріархом, Папою Римським, сеймом Великого князівства Литовського. Під юрисдикцією митрополичої кафедри в Києві опинилися 9 єпархій на власне українсько-білоруських землях — Чернігівська, Смоленська, Полоцька, Пінська і Турівська, Володимиро-Брестська, Луцько-Острозька, Холмська, Галицька, Перемиська. Так стався поділ стародавньої Київської церкви й утворення двох незалежних церков — Московської (Руської) і Київської (Української).
