Зростання могутності Москви спонукало її до силового вирішення конфлікту. У другій чверті XVI ст. ідея завоювання Казанського царства зустрічала гарячу підтримку в російському суспільстві. «Хоча б така земелька і в дружбі була, іно б ея не мочно терпіти за таке угіддя», - писав дворянський публіцист Іван Пересвіту, висловлюючи таким чином мрії поміщиків про придбання «подрайской земельки» у Поволжі.
Уряд Івана IV вступив на шлях радикального рішення казанського питання. На рубежі 40-50-х років російські полки двічі невдало ходили походом на Казань. Одна з причин - відсутність стратегічної бази, де можна було б заздалегідь зосередити необхідні для настання сили й припаси. Цей прорахунок усувається в 1551 р., коли поблизу Казані за короткий термін була зведена фортеця Свіяжск.
У 1552 р. з Москви на Казань рушило величезне військо. На чолі його стояли досвідчені полководці - князі М. І. Воротинський, А. Б. Горбатий, А. М. Курбський. Вирішальний штурм відбувся 2 жовтня. Казанці мужньо захищали місто, бої тривали кілька днів. Убитих було стільки, що довелося розчищати вулицю для урочистого в'їзду царя в захоплену Казань.
Казанське царство увійшло до складу Московської держави. У 1556 р. було завойовано Астраханське ханство. Пізніше на час визнали свою залежність правителі Сибірського ханства. З завоюванням Середнього і Нижнього Поволжя Іван IV став титулуватися царем Казанським і Астраханським.
Сибірське ханство не відрізнялося ні силою, ні внутрішньої міцністю. Місцева татарська знать коливалася у виборі політичної орієнтації. Після приєднання Казанського царства сибірський хан Едігер (Єдігер) визнав владу московського царя (1557 р.). Але скинув його хан Кучум та розірвав підданські відносини, назвавши себе в посланні Івану «вільна людина Кучюм-цар».
|
|
