Із самого початку існування Османської держави її правителі розпочали вести експансійну зовнішню політику. Засновник цієї держави, Осман, ще на початку XIV століття, повів непримириму боротьбу з “невірними” – Візантійською державою, що знаходилася у безпосередньої близькості від кордонів турків. Це був початок турецької експансії на Балканському півострові. В 1326 р., перебуваючи на смертному одрі, Осман одержав звістку, що після 10-річної облоги турки здобули багату, уславлену ремеслами й торгівлею візантійську Брусу (турки перейменували її на Бурсу), що стала османською столицею. Наступник Османа – Орхан (1326-1362) оголосив цілковиту не залежність його держави від більш могутніх на той час турків-сельджуків. Усе його правління пройшло під знаком масштабних завоювань, запорукою яких стала тотальна мілітаризація молодої держави на основі створення військово-адміністративної тімарної системи. Здобувши тривалою облогою та змором візантійські Нікею (тур. Ізнік) та Нікомедію (тур. Ізмід), "турки вирвалися на берег Босфору; використавши внутрішні усобиці й війни серед сусідніх тюркських бейліків, османи об'єднали під своєю владою переважну частину Західної Анатолії, а з 1354р. перенесли агресію в Європу. За правління Мурада І (1362-1389) османи здобули неподільну регіональну гегемонію на стику Європи й Азії. В 1386 р. впала Софія, турки вдерлись у Сербію, а 15-го червня 1389р. долю Балкан вирішила битва на Косовому полі, де війську Мурада протистояла союзна армія сербів і боснійців, підтримуваних християнськими добровольцями з Герцеговини, Албанії, Польщі й Угорщини, на чолі із сербським королем Лазарем.
Битва на Косовому полі проходила з 17 по 20 жовтня 1448 між військами Османської імперії під проводом султана Мурада II і об'єднаними силами Угорщини та Валахії під командуванням угорського генерала Яноша Хуняді на Косовому полі (у той час територія Сербської деспотії, васала Османської імперії). Здобувши перемогу в битві при Варні в 1444 році, Мурад II в 1446 році підкорив Морею і зробив грецьких правителів своїми васалами. Після цього він послав свої війська проти правителя АлбаніїСкандербега, який за підтримки папи Миколи V і регента Угорщини Яноша Гуняді чинив серйозний опір османам. У 1448 році Гуняді з армією хрестоносців перейшов Дунай, щоб об'єднати сили з Скандербегом, але зазнав нищівної поразки на Косовому полі. Перемога в битві дозволила туркам істотно зміцнити свою владу на Балканах, хрестоносці ж зазнали остаточної поразки і більше не робили серйозних спроб відбити півострів у Османської імперії.
