Правління його сина Стефана Душана (1331-1355) позначає найславетнішу добу сербської історії. Молодий король був обдарованим та енергійним правителем і талановитим полководцем. Він запровадив ефективну систему управління, здійснив нову кодифікацію права і сприяв /99/ розвитку торгівлі та ремесел. Стефан Душан встановив добрі відносини з великими торговельними республіками Дубровником та Венецією, ставши почесним громадянином останньої 16. Він умів знаходити хороших керівників і досвідчених фінансистів та здобувати їхню віддану підтримку. При його дворі було дуже багато «фахівців» з різних країн Європи, служба яких принесла йому багато користі. Усе це сприяло значному піднесенню матеріального добробуту, що був помітний у Сербії протягом його правління. Угорщина за Людовіка Великого Анжуйського (1342-1382) постійно виявляла підозріло жвавий інтерес до Сербії і продовжувала відігравати інтриганську роль захисника західного християнства й папства проти схизматиків-слов'ян. Але Душан поводився дуже мудро і робив усе можливе для збереження миру на своїх північних кордонах, аби мати вільні руки для дій на Півдні. Династична боротьба на кшталт громадянської війни між Палеологами та Іоанном Кантакузином розхитувала самі підвалини Грецької імперії. У перші дні конфлікту Іоанн знайшов прихисток при дворі Душана. У 1340 р. Душан насамперед виступив проти Анжуйських і завоював албанське узбережжя аж до Валони. Далі він поширив своє правління на решту Албанії та Македонію. До 1348 р. він уже заволодів також Епіром та Фессалією, досягши кордонів Каталонського герцогства Афінського. Душан мав дружні стосунки з болгарським царем Іваном Олександром (1331-1371) і одружився з його сестрою Оленою. Фактично після своєї великої поразки від сербів у 1330 р. Болгарія певною мірою перебувала під сербською зверхністю.
Ці воєнні та політичні успіхи підштовхнули Душана до ідеї посісти місце візантійських імператорів у Константинополі. Як перший крок до втілення цього плану, він проголосив себе у 1346 р. «імператором сербів і греків (ромеїв), болгар та албанців». Він був урочисто коронований архієпископом Іоанікієм Печським, піднесеним до сану патріарха, і влаштував у Скоплє пишний двір на зразок візантійського. У Сербії було запроваджено візантійські титули та багато що з візантійського церемоніалу.
Одним із перших заходів нового імператора стало видання його Законника — відомого правничого кодексу, який є водночас одним з найважливіших існуючих документів, що характеризує соціальні умови й культуру Сербії XIV ст.
Душан дістав також добру нагоду відвоювати втрачені провінції Гум та Боснію. Бан Боснії Стефан, котрий у 1349 р. напав на Сербію, поплатився симпатією численних богомілів за свої переговори з папством, і багато хто з його підданих воліли б мати за свого сеньйора й володаря сербського імператора. Душан мав непогані успіхи в Гумі, коли два напади — Кантакузина на Півдні й угорців — змусили його змінити театр воєнних дій. Зрештою, після того, як він розгромив Людовіка Угорського та його хрестоносців у 1353 р., серби захопили Белград.
Душан вважав, що прийшов час позбутися свого суперника у Константинополі й захопити імперське місто на Босфорі, Він знав, що багато греків, /100/ виснажених тривалою громадянською війною, занепокоєних загрозою з боку турків-османів і незадоволених своїми правителями-суперниками, радо зустрінуть сильну особу, здатну врятувати гинучу імперію. Але доля була проти Душана, і його життя урвалося в розквіті сил, у віці 48 років, у розпалі його приготувань до гаданого нападу на Константинополь (1355 р.).
