.У другій половині XV ст. й особливо в XVI ст. в Польщі основою сільськогосподарського виробництва стала фільварково-панщинна система
В гонитві за підвищенням прибутків шляхта не могла обминути увагою вигоди, створювані зростанням попиту й цін на хліб. Натуральне й споживче за своїм характером господарство селянина не спроможне було постачати їй багато зайвого зерна, а тим паче грошей. Кріпака можна було тільки змусити працювати.
Створюючи фільваркове господарство, яке сприяло збільшенню зернової товарної продукції, польські землевласники прагнули до розширення площі орних земель.
Для ведення фільваркового господарства використовувалася праця селян, які відробляли панщину. Розмір панщини постійно збільшувався, незважаючи на збереження інших повинностей і залежав від розміру господарства кожного селянина. Так, у другій половині XVI ст. панщина становила 3 дні на тиждень для селян, які орендували один лан землі (близько 17 га) і відповідно зменшувалася за менших площ. Згодом розмір панщини почав залежати тільки від волі пана. Загалом XVI ст. стало періодом закріпачення польського селянства.
Втечі селян у ХVІ ст. стають основним засобом їхнього протесту проти закріпачення
У другій половині XVI ст. в соціальному складі населення Польщі селянство становило 67%, міщани - 23%, шляхта - близько 10%. Проте для більш ніж половини мешканців міст заняття сільським господарством було не тільки важливою сферою діяльності, а й головним засобом існування.
Поширення фільваркового господарства сприяло успішному розвиткові міст, особливо тих, які збували свою продукцію сільським жителям і були розташовані на берегах повноводних річок, насамперед - на Віслі. Цією головною торговельною артерією Польщі зернова продукція доставлялася до Гданська, а звідти - за кордон (20 тис. т зерна щорічно).
«Друге закріпачення селян». З початком XVI ст. кон'юнктура з подвійними, а той з потрійними наслідками прирекла Східну Європу на долю колоніальну — долю виробника сировини, а «повторне закріпачення» було лише найбільшим її аспектом. Всюди, — з варіаціями, які залежали від часу і місця, — селянин, прикріплений до землі, юридично і фактично втратив свободу пересування, можливість користуватися пільгами щорічного переходу на Юріїв день, звільнятись за гроші від натуральних повинностей і відробітків. Панщина виросла надміру.
На 1500 р. у Польщі вона була ще мізерного: статути 1519 і 1529 pp. встановили її у розмірі одного дня на тиждень, отже 52 дні на рік. На 1530 р. вона була доведена до трьох днів, а на 1600 р. — до шести. У Лівонії всякий панщизняний селянин працює на пана щодня. У Росії саме селянська заборгованість дозволила дворянам добиватися від своїх підлеглих кабальних записів, які прикріплювали селян до землі, — своєї рідної «добровільної кріпості», як тоді казали, яка пізніше була узаконена.Існувала ціла серія особливих порядків і норм відробітків.
Важливо, що повторне закріпачення у XVI ст. поляками українського селянства відбулося за умов, коли це селянство вже мало досвід прямих ринкових стосунків з містом чи навіть з іноземними купцями