Шляхетська демократія (пол. Demokracja szlachecka) — політична система, що існувала в XVI - XVIII століттях в Королівстві Польському, а після в Речі Посполитій. Характеризується наявністю широких прав дворянства ( шляхти) в управлінні країною.
Шляхетська демократія з певною часткою умовності являє собою варіант представницької демократії з тією різницею, що народом в Речі Посполитій вважалося не все населення, лише шляхта (в принципі, цей політичний режим можна назвати іолігархією). У той же час, Річ Посполита не була республікою (хоча і називалася Річ Посполита, тобто республіка), так як державу очолював довічно обирається монарх. Право вибору монарха належало Сейму — шляхетському представницькому зібранню. Представництво сейму забезпечувалося участю в його складі депутатів від дрібніших зборів шляхти — земських сеймиків. Депутати обиралися шляхтою певного регіону і отримували від сеймику інструкції, в яких прописувалося, як їм голосувати на вальному (загальному) сеймі. Після закінчення загального сейму знову скликалися сеймики, на яких депутати звітували перед шляхтою ( реляційні сеймики).
Всередині дворянського стану, між можновладцями і шляхтою, точилася боротьба за вплив на короля. У 1530 р. вона вилилася у відкрите політичне протистояння. Поштовхом до нього послужило те, що літній король Сигізмунд І (1506-15-48), за наполяганням своєї дружини-італійки Бони Сфорца, провів обрання і коронацію їхнього дев'ятирічного сина Сигізмунда Августа. Це суперечило традиції, адже нового короля можна було обирати лише після смерті його попередника. Стало зрозуміло, що здійснено спробу замінити виборну монархію спадковою. Обурена шляхта звинуватила Сигізмунда І в порушенні законів, але далі цього не пішло.
