Опричнина з'явилася перша в російській історії втіленням самодержавства як системи необмеженого царського правління. Однак судження про неї утруднені через крайньої жалюгідній джерел і загибелі всіх опричних архівів.
Одні історики бачили в опричнині мудру реформу, що мала на меті покінчити з могутністю знаті і зміцнити об'єднання країни. В очах інших - це безглузда і кривава затія, що не зробила на політичні порядки ніякого впливу.
Взагалі, існують традиційні і нетрадиційні версії опричної політики – внутрішньої політики Івана IV.
Біла опричнина – приблизно із 1548 до 1564р.
З 1564 по 1586 – Чорна опричнина.
Відомо, що з 3го грудня 1564 р. відбувся віз*їзд Івана IV із Москви – початокЧорної опричнини. Коли в 1570му рокі змова бояр була ліквідована – опричнина була скасована.
Опричнина не була якоюсь новою справою, бо так здавна називався наділ, який цар видавав вдові «опричь», окрім іншої землі. Однак в даному випадку опричнина була власним наділом царя. Інша частина держави почала називатись земщиною, управління якою здійснювала Боярська дума. Політичним і адміністративним центром опричнини став «особливий двір» зі своєю боярською думою і приказами, частково переведеними з земщини. В опричнині існувала власна казна. Спочатку до опричнини була прийнята тисяча (до кінця опричнини – вже 6 тисяч) в основному служивих людей, але були і представники старих княжих і боярських родів. Для опричників вводилась особлива форма: до ший своїх коней вони прив’язували собачі голови, а біля колчана зі стрілами вони тримали мітлу. Це означало, що опричник має гризти «государевых изменников» і вимітати зраду.
