Період в історії Болгарії від здобуття незалежності до завоювання її османами дістав назвуДругого Болгарського царства (1187-1396 рр.).В історії цього царства вирізняють два етапи:піднесення Болгарії, в результаті якого вона перетворилася на гегемона Балкан (1187-1241);поступовий занепад, коли ослаблення центральної влади й феодальна роздробленість призвели до виникнення на її території кількох незалежних держав (1241-1396).Характерною особливістю міжнародних відносин на Балканах в 40х – 60х роках 14 ст. були майже безперервні війни балканських держав один з одним, що супроводжувалися заколотом великих феодальних володарів проти центральної влади. Внутрішні ускладнення одного із сусідніх правителів терміново використовувалися іншим з метою розширення підвладних їм територій. Правлячі двори основних балканських країн виявилися пов*язаними династичними союзами, які не тільки заважали конфліктам, а й послужили приводом для втручання та підтримки своїх ставлеників на престол держави. Виникають і зникають в прикордонних обл. країн, що змагалися за незалежні і напівзалежні князівства, які відповідно швидко мінливими обставинами змінювали і свою орієнтацію, граючи часом істотну роль у результаті боротьби. Інакше кажучи ситуація була типовою для епохи феодальної роздробленості. Саме в цих умовах відбулося вторгнення на Балканський півострів нового спільного для Балканських народів ворога османів – суспільно-політична структура яких характеризувалася високим ступенем централізованої влади