Характерною особливістю міжнародних відносин на Балканах в 40х – 60х роках 14 ст. були майже безперервні війни балканських держав один з одним, що супроводжувалися заколотом великих феодальних володарів проти центральної влади. Внутрішні ускладнення одного із сусідніх правителів терміново використовувалися іншим з метою розширення підвладних їм територій. Правлячі двори основних балканських країн виявилися пов*язаними династичними союзами, які не тільки заважали конфліктам, а й послужили приводом для втручання та підтримки своїх ставлеників на престол держави.
Виникають і зникають в прикордонних обл. країн, що змагалися за незалежні і напівзалежні князівства, які відповідно швидко мінливими обставинами змінювали і свою орієнтацію, граючи часом істотну роль у результаті боротьби. Інакше кажучи ситуація була типовою для епохи феодальної роздробленості. Саме в цих умовах відбулося вторгнення на Балканський півострів нового спільного для Балканських народів ворога османів – суспільно-політична структура яких характеризувалася високим ступенем централізованої влади….
Фактично після 1363 року Болгарія розпалася на незалежні державні утворення – Тирновська держава, Віденська і Добруджа.
Остаточно завоювання Болгарської держави відбулося в 1396р.
Варто зазначити ще про важливу подію: 15 червня 1389 на Косовому полі відбулася доленосна битва, під час якої загинули і султан Мурад І, і князь Лазар. На початку цієї кровопролитної січі деяку перевагу мали серби. Але наприкінці дня туркам вдалося потіснити противника і перемогти його. Новий турецький султан Боєзід І своїми діями доеквів, що він є господарем на Балканах. Османське військо досягло Дубровника і Мореї , захопивши значні території , що належали Візантії.
Завоювавши Тирновське царство, турки остаточно підкорили собі і Добруджанське деспотство
