Венеція перебувала в розквіті своєї економічноїта політичної могутності. Вона вела активну зовнішню політику розширюючи свої придбання на східному узбережжі Адріатики. Оволодівши до 1420 р. більшістю міських громад на далматському узбережжі і значною частиною прилеглих островів, Венеція не обмежилася цими придбаннями. Поступово під владу сеньйорії потрапили також острів Крк, місто Оміш з округою п Полицька громада, прибережна територія між річками Цетина і Неретва (так звана Крайна), місто Будва і сусідня з ним автономна сільська громада Паштровичи. До кінця XV ст. володіння республіки св. Марка на східному узбережжі Адріатики, за якими в цей час закріплюється найменування Далмація, в північній її частині простягалися від острова Крк до річки Неретви; далі йшла територія Дубровника, на південь від якої до складу венеціанських володінь в Далмації в кінці XV — першій половині XVI ст. входили Котор з навколишніми селищами, Будва, Паштровічі, Бар і Улцінь. Крім того, венеціанцям належав ряд міст в Албанії — так звана Венеціанська Албанія (пізніше ця назва була поширена на всі венеціанські володіння на південь від Дубровника). Як правило, долматські володіння Венеції охоплювали лише вузьку прибережну смугу, а на самій півночі в її руках взагалі перебували тільки острови.Наприкінці XVI ст. була встановлена постійна посада венеціанського намісника в Далмації та Венеціанської Албанії — генерального провидура з місцем постійного перебування в Задарі. Генеральний провидур очолював збройні сили та адміністративне управління в венеціанських володіннях на східному узбережжі Адріатики, а також виступав посередником між далматинскими комунами і центральними органами влади республіки св. Марка.Незважаючи на те, що Венеція обмежила автономію далматінськіх комун, в їх життя, як і раніше, важливу роль продовжували відігравати органи самоврядування, в першу чергу Велике віче (Велика рада), що знаходився в руках патриціату. Використовуючи своє політичне панування, патриціат намагався перекласти всі труднощі, викликані постійними війнами і господарським занепадом, на плечі простого люду.
XIV – перша половинаXV століття – період повного розквіту Дубровника як середньовічного міста. Великі міжнародні порти, якими оточений підень, південний – захід і захід Європи і які відіграли важливу роль у розвитку середньовічної цивілізації не можуть залишитися поза увагою. Дубровник – жемчужина Адріатики, одного із відомих середземноморських торгових міст і міжнародних портів. При розгляді причин розквіту Дубровника до початку XV ст. на передній план виступають проблеми дубровницької торгівлі, зростання купецького капіталу, соціальної структури торгівлі і способів її фінансування.Дубровницька торгівля, розширюючись, охоплювала області та міста Італії, Угорщини, сусідні слов'янські країни, володіння Візантії, арабські левантыйскы землі, Єгипет та ін. Самий інтенсивний обіг товарів, в який був втягнутий Дубровник з XII ст. відбувався між узбережжями Адріатичного моря і на Балканах. Торгівля на цих напрямках вирішувала багато продовольчих та сировинних проблем приморських міст і областей. В потоках товарів, що йшли з Заходу на Схід через Дубровник і з Дубровника, переважно в балканські і левантійсікі землі, в ХIV-ХV ст. переважали ремісничі вироби і предмети розкоші: тканина, зброя, ювелірні прикраси, одяг, скляний посуд. На Захід з балканських земель доставляли продукти харчування і сільськогосподарську сировину, але з середини XIV ст. в цій торгівлі першість зайняли балканські кольорові метали. Товарообмін, який вівся Дубровником і через Дубровник, був складовою частиною великої адріатичної торгівлі і значною мірою формував адріатичний ринок і зумовлював його особливості.Морське право і нотаріальні акти Дубровника відобразили високий рівень розвитку мореплавства в Середземному морі і соціальну структуру морської та сухопутної торгівлі. У торгівлю були залучені всі групи дуб-ровницкого населення і до XIV ст. принципи фінансування та розподілу прибутку в торгівлі були досить демократичні. Головними дійовими особами були середній торговець, вільний моряк і середній судновласник.
До середини XIV ст. дубровницьке купецтво відтіснило на другий план іноземних торговців і кредиторів і взяло в свої руки торгівлю в землях Балканського півострова.
