Ситуація безкоролів’я після смерті Зиґмунта ІІ Авґуста розтягнулася аж на півтора роки. За цей час шляхта добилася чималих успіхів у справі зміцнення своїх позицій як повноправного політичного народу держави. Зокрема, очолюваний талановитим шляхетським лідером Яном Замойським конвокаційний сейм успішно пройшов процедуру внесення змін до устроєвої моделі Речі Посполитої, закладеної постановами Люблінського сейму 1569 року. Без жодного спротиву було узгоджено деталі елекційної процедури і зміст пактів-конвентів, які відтепер був зобов’язаний ухвалювати претендент на польську корону. 28 січня 1573 року сейм ухвалив постанову про гарантування свободи віросповідання і релігійну толерацію як базові принципи публічного життя Речі Посполитої — так званий Акт Варшавської конфедерації. У травні 1573 року на елекційному сеймі, вперше скликаному на полі під с. Камєнєм (неподалік Варшави), зібралось близько 40 тисяч шляхтичів-виборців, котрим і належало визначити майбутнє королівської влади. Претендентами на королівство виступали представник імператорського дому Габсбурґів — син імператора Максиміліана ІІ Ернст Габсбурґ, шведський король Юхансон ІІІ Ваза та французький принц Анрі (Генріх) Валуа, третій син Генріха ІІ і Катерини Медичі, шваґер королеви Шотландії Марії. Завдяки спритності і наполегливості французького посла найліпші шанси посісти трон мав останній — двадцятидвохлітній Генріх Валуа. На користь його кандидатури було й прагнення шляхти уникнути воєнного протистояння з Османською імперією. Адже у той час, як Австрія плекала надії розширити свої володіння за рахунок підвладних Порті земель, Франція виступала союзником османів. Переваги профранцузької орієнтації Речі Посполитої були настільки очевидними, що прибічників Габсбурґа і Вази вдалось умовити дуже швидко і 11 травня примас Речі Посполитої Якуб Уханський номінував Генріха Валуа новим королем. 3 грудня 1573 року Генріх Валуа в оточенні 1200 шляхтичів покинув Францію і попрямував на свою нову вітчизну, і через три з половиною довгих місяців подорожей Європою, 18 лютого 1574 року, прибув до Кракова. У Речі Посполитій прибуття новообраного короля, тепер уже Генрика Валуа (Валезія), також переважно зустрічали з надіями на довге і щасливе королівство. Отож, новим королем обрали Генрика Валуа — молодшого брата і спадкоємця хворобливого французького короля Карла ІХ. Остання обставина, як виявиться трохи згодом, матиме для Речі Посполитої фатальні наслідки.
Стефана Баторія проголошено королем 14 грудня 1574. Як король Стефан Баторій пішов на значні поступки шляхті, підтримував єзуїтів. За правління Стефана Баторія польський уряд зробив спробу знищити Запорізьку Січ. Формально вважався першим гетьманом і законодавцем запорізького козацтва. В квітні 1578 було видано королівський універсал, яким заборонялось пускати запорожців «на волость» і торгувати з Січчю зброєю і порохом. В 1579-82 за Стефана Баторія Річ Посполита брала участь у Лівонський війні 1558–1583, внаслідок якої 1582 Лівонія відійшла до Польщі.
