Головним питанням Люблінського сейму 1569 р. було укладення унії Польського королівства і Великого князівства Литовського. У 1447-1492, 1501-1569 pp. унія цих держав мала персонально-династичний характер. У ці роки їх водночас очолював представник Ягеллонської династії як король і великий князь. Правда слід мати на увазі, що у 1544-1548 pp. Сигізмунд Август, тоді "молодий" король при правлячому королі Сигізмундові І Старому був великим князем, а його батько титулувався "верховним князем Литовським". (У 1492-1501 pp. у Короні й в Князівстві правили сини Казимира IV Ягеллончика - відповідно Ян Ольбрахт і Александр.)
Люблінська унія стала результатом прискореного в середині XVI ст. зближення двох держав, свого роду підтягування в соціально-економічному і політичному відношеннях Великого князівства Литовського до рівня Польського королівства.
Люблінська унія призвела до утворення багатонаціональної держави, тісно пов'язала долю польського народу, який чисельно становив у ній відносну більшість, з долею українського, білоруського й литовського народів. Ця держава була мозаїкою різних культур і релігій. Водночас, як показали наступні десятиріччя, унія не створила умов для рівноправного співіснування народів, культур і релігій. Унаслідок укладення унії українські землі стали тереном економічної експансії польських феодалів. Укладення унії загальмувало, а згодом відкинуло загрозу Москви для Литовського князівства.
