У другій половині XV ст. й особливо в XVI ст. в Польщі основою сільськогосподарського виробництва стала фільварково-панщинна система
В гонитві за підвищенням прибутків шляхта не могла обминути увагою вигоди, створювані зростанням попиту й цін на хліб. Натуральне й споживче за своїм характером господарство селянина не спроможне було постачати їй багато зайвого зерна, а тим паче грошей. Кріпака можна було тільки змусити працювати.
Створюючи фільваркове господарство, яке сприяло збільшенню зернової товарної продукції, польські землевласники прагнули до розширення площі орних земель.
Для ведення фільваркового господарства використовувалася праця селян, які відробляли панщину. Розмір панщини постійно збільшувався, незважаючи на збереження інших повинностей і залежав від розміру господарства кожного селянина. Так, у другій половині XVI ст. панщина становила 3 дні на тиждень для селян, які орендували один лан землі (близько 17 га) і відповідно зменшувалася за менших площ. Згодом розмір панщини почав залежати тільки від волі пана. Загалом XVI ст. стало періодом закріпачення польського селянства.
Втечі селян у ХVІ ст. стають основним засобом їхнього протесту проти закріпачення
У другій половині XVI ст. в соціальному складі населення Польщі селянство становило 67%, міщани - 23%, шляхта - близько 10%. Проте для більш ніж половини мешканців міст заняття сільським господарством було не тільки важливою сферою діяльності, а й головним засобом існування.
Поширення фільваркового господарства сприяло успішному розвиткові міст, особливо тих, які збували свою продукцію сільським жителям і були розташовані на берегах повноводних річок, насамперед - на Віслі. Цією головною торговельною артерією Польщі зернова продукція доставлялася до Гданська, а звідти - за кордон (20 тис. т зерна щорічно).
