Веспасіан Флавій (69—79 рр.). Засновник нової династії Тит Флавій Веспасіан, вихідець з середньої по своєму достатку сім’ї, був досвідченим політиком і полководцем. Він керував різними провінціями, командував легіонами, обирався консулом, а за успіхи в завоюванні Британії був удостоєний імператором Клавдієм тріумфальних прикрас. Добре уявляючи собі положення в державі, Веспасіан і його наступники намітили і проводили продуману політику зміцнення Імперії. Отримавши владу з рук легіонів і під час міжусобної боротьби, тобто у надзвичайних обставинах, Веспасіан зробив ряд заходів по наданню своєму правлінню, так би мовити, легітимного характеру.
З цією метою Веспасиан щорічно отримував традиційну посаду консула, виконував повноваження цензора, скрупульозно відмічав проголошення імператором з нагоди різних перемог (старий республіканський звичай), охоче колекціонував сприятливі божественні знамення, які передрікали йому вищу владу.
Але важливіше значення мали його заходи по збалансуванню різних сил, які визначали міцність верховної влади: сенат, преторіанська гвардія, армія і провінції. Колишній склад преторіанської гвардії, що підтримував Вітеллія і зріс до 16 тис. чоловік, був розформований. Нова гвардія була укомплектована з прибічників нового імператора і доведена до свого нормального складу — приблизно 10 тис. чоловік. З рейнської армії були видалені усі прибічники Вітеллія, а деякі легіони були передислоковані в інші області. На Сході три окремі легіонні угрупування були об’єднані в одну армію і її чисельність зросла з 4 до 6 легіонів, розміщених в Сирії.
Відносини з сенатом, спочатку насторожені, поступово нормалізувалися. У 69 р. сенат ухвалив «закон про верховну владу Веспасіана», за яким йому дарувалися усі ті права, якими користувалися принцепси династії Юліїв — Клавдіїв, починаючи з Августа. Прагнучи узабезпечити себе від можливої опозиції в сенаті і поповнити його склад за рахунок здібних людей і своїх прибічників, Веспасіан прийняв в 73 р. повноваження цензора і провів перегляд списку сенату, виключивши з нього своїх супротивників і сенаторів, що заплямували себе. У сенат були включені окрім нащадків старої римсько-італійської аристократії представники італійських муніципальних кругів і навіть цілий ряд провінціалів. Включення знатних провінціалів до складу римського сенату було частиною масштабнішої політики нової династії по відношенню до провінцій. Громадянська війна 68—69 рр. показала збільшену політичну роль провінцій і необхідність оформлення цієї ролі. На відміну від своїх попередників Юліїв — Клавдіїв, які роздавали права римського громадянства в персональному порядку, Веспасіан дарував римське громадянство цілим муніципіям і містам. Особливо активно роздавалися права римського і латинського громадянства жителям західних романізованих провінцій, зокрема Іспанії. Природно, нові громадяни, так само як нові сенатори провінційного походження, не могли не підтримувати нову династію. Стабілізувавши свою владу в якості глави держави, Веспасіан намітив і провів низку важливих заходів по зміцненню економічного і соціального стану в Імперії. Особливу увагу він приділяв рішенню проблем в сільському господарстві і загальному оздоровленню фінансів. Після радикальних реформ Августа аграрне питання не стояло на порядку денному як первинне. Проте ситуація до часу Веспасіана змінилася. Поширення латіфундіального землеволодіння, нестійкість середніх товарних вілл, труднощі дрібних землеробів створювали певну напругу. В той самий час при демобілізації роздутої під час громадянської війни 68—69 рр. армії і необхідності наділу ветеранів ділянками землі було потрібно втручання імператора в аграрну ситуацію. Положення посилювалося зростаючою конкуренцією провінцій, особливо західних, в яких у зв’язку з романізацією почала поширюватися культура винограду, що представляло певну небезпеку для італійських хазяїв.
Для вирішення проблем Веспасіан зробив ряд заходів. Одним з найважливіших стало проведення загальноімперського земельного кадастру, що мав на меті ретельний облік усіх категорій земельних володінь, виявлення надлишків земельних площ, на які можна було вивести демобілізованих ветеранів. При проведенні цього кадастру було виявлено і повернено в казну велику кількість громадської землі, раніше захопленої приватними особами, головним чином великими землевласниками. Щоб не збуджувати пристрасті під час акції по вилученню громадських земель, Веспасіан поступився за доступною ціною тими землями, які було важко повернути в казну. Як досвідчений політик, Веспасіан розумів, що неможливо зупинити поширення латіфундіального землеволодіння, і тому вважав малоефективними заходи по його насильницькому стриманню. Більше того, продаж частини громадських земель об’єктивно зміцнювала саме велике землеволодіння. Але Веспасіан прагнув заохочувати розвиток дрібного і середнього землеволодіння за рахунок виведення демобілізованих ветеранів на землю і підтримку їх господарства. Ветерани, що осіли на провінційних землях, створювали міцні господарства, а їх нові власники поповнювали міську верхівку багатьох муніципіїв, складаючи вірну опору Імперії.
Особливу увагу Веспасіан приділяв зміцненню фінансового положення Імперії, підірваного під час марнотратного правління Нерона і спустошливої громадянської війни. Саме Веспасіану належить вислів про те, що держава може процвітати лише тоді, коли матиме 40 млрд. сестерціїв, і впродовж усього свого 10-річного правління йшов до накопичення цієї величезної суми. Досвідчений адміністратор, Веспасіан виявився майстром у винаході різних джерел грошових надходжень. Про одне з них — продаж захоплених ділянок громадської землі — вже відзначалося. Іншим і головним джерелом поповнення державних фінансів було впорядковування податкових надходжень з провінцій, в результаті яких цілий ряд податків були збільшені в два рази. Більшість колишніх рішень про звільнення від податків тих або інших провінційних міст були переглянуті. Так, звільнення від податків, дароване Нероном грецьким містам, було скасоване. Веспасіан був дуже скупий на подарунки і різні нагороди як своїм воїнам, так і столичному плебсові. Показником його винахідливості у пошуках нових надходжень був знаменитий податок на відхожі місця. Вислів, що увійшов до історії, «гроші не пахнуть» як би виражало суть його загальної податкової політики. В цілому Веспасіан якщо і не зібрав 40 млрд. сестерціїв, проте зміцнив фінансове положення настільки, що міг провести створення дуже великих і дорогих будівель. Так, при ньому був відновлений сильно зруйнований під час війни 68—69 рр. Капітолій, була побудована нова громадська площа — форум Веспасіана, прекрасний храм Миру, нарешті, розпочато і майже закінчено будівництво одного з найвеличніших споруджень старовини, що став символом Риму, — величезний амфітеатр Флавіїв, який дістав пізню назву Колізей.
Показником відомої стабілізації внутрішньої обстановки в Імперії було спокійне рішення порядку престолонаслідування після смерті Веспасіана. Сенат без особливих проблем проголосив і затвердив принцепсом старшого сина Веспасіана Тита, який незабаром помер від хвороби (79—81 рр.), а потім молодшого сина Веспасіана Доміціана (81—96 рр.). Тит і Доміціан продовжували політику свого батька. Так, при Доміціані були вжиті додаткові заходи для стабілізації сільського господарства Італії, що вступила в смугу застою. Бажаючи захистити італійських винаробів від конкуренції власників виноградників, що успішно вирощуються в провінціях, Доміціан в законодавчому порядку заборонив розширювати виноградні посадки в провінціях. В той самий час Доміціан довів до кінця аграрні заходи свого батька по стабілізації загальної аграрної обстановки. Прагнучи зняти відому напругу навколо повернення в казну захоплених громадських земель в колоніях, він видав указ про безвідплатне дарування цих земель особам, що володіють ними.
Проте на відміну від свого бережливого батька Доміціан був схильний до загравання із столичним плебсом і щедро витрачав величезні засоби на різні роздачі, проведення видовищ і гладіаторських боїв.
Доміціан підвищив плату усім категоріям воїнів в півтора-два рази. Тепер легіонер отримував не 225 денаріїв (900 сестерціїв) в рік, як при Августі, а 400 (1600 сестерціїв). Відповідно було підвищено платню центуріонам, преторіанцям, вігілам, воїнам допоміжних військ, що створило величезні витрати. Вже до кінця 80-х років імператорська казна спустіла, а фінансове положення Імперії різко погіршало. Бажаючи поповнити казну за рахунок нових надходжень, Доміціан почав переслідування найбільш багатих сенаторів, звинувачуючи їх в опозиційних настроях. Знову був включений механізм горезвісного закону про образу величності, заохочувалося і стало процвітати доносительство, почалися страти і конфіскації. Лояльні відносини між принцепсом і сенатом були порушені. Дії імператора стали піддавати критиці.
Правда, ця критика велася в прихованій формі абстрактних міркувань про тиранію, жорстокості древніх тиранів, хоча її реальний об’єкт був очевидний. Прагнучи подавити цю філософську опозицію, Доміціан вислав велику частину філософів з Риму, у тому числі такого знаменитого ритора і філософа, як Діон Хрисостом. Проте філософська критика дій Доміціана була підтримана серед безлічі сенаторів. Ріст опозиційних настроїв змусив Доміціана потурбуватися про зміцнення своєї влади і надання їй деспотичного характеру. Так, він ввів в придворний церемоніал назви «Пан і бог» (dominus et deus), характерні для давньосхідних царів. До тих прав, якими користувалися його батько і брат, він додав права постійного цензора. Урочисте покриття тріумфатора, пурпурний плащ стали його постійним одягом. Пишний придворний церемоніал повинен був свідчити про особливу могутність його влади.
Наростання внутрішніх протиріч доповнювалося невдалою зовнішньою політикою, особливо на дунайському фронті. Тут у кінці I ст. на північ від Дунаю склалося сильне Дакійське царство, на чолі якого стояв енергійний цар Децебал. Децебалу вдалося відбити походи римських намісників і навіть укласти почесний мир з Імперією (89 р.), за яким Доміціан повинен був виплачувати деякі суми грошей, а Децебал зобов’язувався не турбувати римські кордони і навіть захищати їх від набігів інших варварських племен на Дунаї, зокрема сарматів, роксоланів. Деякою компенсацією невдач на дунайському фронті були завоювання у Британії, де римляни практично захопили увесь острів, окрім Шотландії.
Деспотичні замашки Доміціана, скрутне фінансове становище, переслідування сенаторів посилювали опозицію як в сенаті, так і в преторіанській гвардії, які вилилися в серію змов. Один з них увінчався успіхом, в 96 р. правитель, що втратив всяку популярність, був убитий у власному палаці. Із смертю Доміціана припинилася династія Флавіїв.
