Мемуари Цезаря переслідували політичні цілі. «Записки про Галльську війну» виправдували його війни в Галлії й указували на значення нових завоювань. «Записки про громадянську війну» покладали всю відповідальність за війну на супротивників Цезаря й показували їх військову нездатність
Оповідання Цезаря вражає своею послідовністю і ясністю. Судження його про свої дії відрізняються стриманістю, ніде не дає він коментарів тим своїм учинкам і заходам, про які оповідає. Живому й невимушеному оповіданню відповідає проста й відточена мова. Цицерон знаходив «Записки» Цезаря чарівними; за його словами, вони позбавлені штучних прийомів, як би оголені
Той жанр, до якому належать «Записки» Цезаря, знайшов своїх наслідувачів: близький до Цезаря офіцер його Гирций (консул 43 р., що загинув при Мутине) продовжив працю Цезаря й написав восьму книгу «Записок про Галльську війну». Гирцием і іншими учасниками війн Цезаря описані були й інші походи Цезаря
Близько до мемуарної літератури стояли й історичні добутки, присвячені окремим подіям римської історії. З істориків того часу особливо прославився Гай Саллюстий Крисп, прихильник Цезаря. Його твору «Про змову Катилини», «Югуртинская війна» і навіть «Листа до Цезаря» є не тільки важливими історичними джерелами, але й великими літературними творами
Оповідання Петронія різноманітно по тону: воно то витримано в стилі повної життєвої натуралістичним, то набуває характеру карикатури і пародії на інші жанри (епос, мім), то переходить у фантастичний гротеск. Таке, наприклад, зображення міста Кротона, в якому шану відплачується тільки Говорю і бездітним, і де населення ділиться на «уловлюють», т. Е. Шукачів спадщини, і «вловлюються» - бездітних наследодателей; скитающиеся герої роману живуть в цьому місті за рахунок шукачів, і в останніх дійшли до нас уривках один з персонажів заповідає свої уявні багатства тим кротонця, які погодяться публічно з'їсти його труп.
Найбільшої сили зображення Петроній досягає в епізоді «бенкету у Трімальхіона». Цей єдиний майже повністю зберігся епізод роману малює середу вільновідпущеників. У I в. н.е., коли стара аристократія зникала, а нова тільки народжувалася, стан відпущеників набуло велике значення в господарському та суспільному житті імперії, активно беручи участь у муніципальному і навіть в державному управлінні (особливо гори імператорі Клавдії). * Петроній вилив на цих багатіють вільновідпущеників.До художніми якостями роману Петронія слід віднести і те обставина, що автор зумів яскраво зобразити цілий ряд значних процесів у соціальному житті свого часу. Зростання значення вільновідпущеників, економічна депресія Італії, на яку скаржаться гості Трімальхіона, безшлюбність і бездітність верхівки, широке поширення східних релігій, занепад мистецтв, - все це істотні сторони розкладання римського рабовласницького суспільства. Петроній не в змозі виділити ці моменти, розкрити їх сутність і показати в належній перспективі, він подає їх нарівні з натуралістичними деталями «низького» властивості, але вже одна сила художньої фіксації забезпечує «Сатирикон» почесне місце в усій позднеантичной літературі; це той її пам'ятник, який має найбільше право іменуватися реалістичним.Наприкінці республіканського періоду були написані історичні твори Гая Саллюстія Кріспа (86—35 рр. до н. е.). Уродженець італійського міста Амітерна, Саллюстій був народним трибуном і виступав проти сенаторської олігархії. Особливо енергійно діяв він проти аристократії в 52 р., після вбивства народного трибуна Клодія. Очевидно, з помсти за його діяльність Саллюстія в 50 р. виключили із списку сенаторів, але Цезар знов увів його в сенат. Пізніше Салюстій взяв участь у громадянських війнах, б'ючись на стороні Цезаря. Ранніми творами Саллюстія є його листи до Цезаоя, в яких автор виступає прихильником реформ суспільного ладу в дусі своєрідного консервативного демократизму. Після смерті Цезаря Саллюстій відійшов від політики і займався виключно літературою. Наслідуючи Фукідіда і Полібія, Саллюстій вибрав предметом своїх занять історію. До нас дійшли цілком лише два його твори «Про змову Катіліни» та «Югуртинська війна». Третя праця Саллюстія мала назву «Історії» і охоплювала період від 78 до 67 рр.; від неї до наших днів збереглися лише уривки. У передмові до «Змови Катіліни» Саллюстій писав, що він поставив собі за мету «описувати в окремих нарисах... діяння римського народу», оскільки дух його був «вільний від надій і небезпек політичних партій». Проте ці заяви Саллюстія не відповідають дійсності; відійшовши від політики, він продовжував залишатись цезаріанцем. Твір його про Катіліну з'явився у зв'язку з тими нападками, які робилися на Юлія Цезаря після його смерті, і повинен був показати непричетність Цезаря до руху катілінаріїв. На думку Саллюстія, всі лиха римської держави походять від розбещеності римської знаті і її нездатності до управління. Особливо яскраво підкреслено це в книзі «Югуртинська війна», де показано нездатність знаті управляти державою і вести війну. Саллюстій дав яскраві, але суб'єктивні характеристики історичних діячів. У дусі популярних політичних вчень своєї епохи він говорив про щасливе життя римлян у далекі часи, про розумне управління перших царів. У такому ж напрямі розповідав він і про африканські племена, незнайомі в культурою. Саллюстій користувався достовірними джерелами. Він широко використовував мемуарну літературу, а також твір Посідонія.
