Природній північний кордон Італії – Альпійські гори. Із сходу Італія омивається Адріатичним, з півдня – Іонічним, із заходу – Тиренськім і Лігурійським морями. Італійський рельєф доволі різнорідний. На півночі височіють Альпійські гори, які досягають 4800 м. У підніжжя гір – обширна долина річки Падус. На північний захід розташовані невисокі Апеннінські гори, які тягнуться вздовж всього півострова на південь і в яких й досі є діючі вулкани. Древня Італія володіла значними водними ресурса ми: Падус ( сучасна По), Рубікон, Тибр та ін. В північній та середній Італії багато озер. Більшість областей Апеннінського півострова не відрізнялись природною родючістю земель. Виняток становили лише Етрурія з її червоноземами, Кампанія з рихлими вулканічними ґрунтами й Апулія з її чорноземами. Корисних копалин в давній Італії було відомо не багато: в Альпах – мідь та золото; в Етрурії – залізо, мідь, олово; в Брутнії – залізо, мідь та срібло; в Апеннінах – будівельний камінь та мармур. Різнорідною і багатою була флора і фауна Італії: круті Альпійські гори на висоті 1700 м вкривали хвойні дерева – сосна, піхта, ялини; нижче росли породи широколистих дерев – бук, дуб, каштан. В Середній Італії були поширені вічнозелені кипариси, пінії, олеандри, а на схилах Апеннін – митри й лаври. В густих лісах водилися вовки, ведмеді, кабани, білки та зайці, в горах - газелі й серни. Моря, які омивали Італію були багаті рибою та молюсками.
Природні умови Італії були сприятливі для розведення крупної рогатої худоби. Ще в давнину греки почали називати південь півострова « Italia», або Італія, що дослівно означає «країна телят». В ІІІ ст.. до н. е. назва була поширена на весь півострів, а з І ст.. до н. е. під цим поняттям стали розуміти й північну частину сучасної Італії до Альпійських гір.
Населення Апеннінського півострова до середини I тисячоліття до н.е. відрізнялося етнічною строкатістю.
Дуже древніми племенами були лігури, жителі північно-західного узбережжя Італії, згадуваної по їх імені Лігурією.
У східних областях Апеннінського півострова жили племена, мови яких відносилися до іллірійськой гілки індоєвропейської. З цих племен відомі венети в Північно-Східній Італії. Населена ними область називалася Венецією.
На південно-східному краю Апеннінського півострова жили япіги та інші іллірійські племена.
Більшість населення Італії до середини I тисячоліття до н.е. становили італійські племена. Італіки прийшли на Апеннінський півострів на рубежі II і I тисячоліть до н.е. з півночі - з придунайських областей. Серед італійських племен відомі оско-умбри, сабіни-самніти, латиняни.
З початку I тисячоліття до н.е. в Італію, Сицилію, Північну Африку, Іспанію і Галлію (нинішню Францію) починають проникати вихідці зі Сходу: етруски (Східне (малоазійське) походження етрусків досить імовірно, але остаточно ще не доведено.), фінікійці і греки. Етруски в VII - VI ст. до н.е. панували в Середній і Північній Італії. Фінікійці мали постійні колонії на Сицилії, Сардинії і, можливо, Корсиці.
Греки в VIII-VI ст. до н.е. так густо заселили узбережжя Південної Італії і Сицилії, що цей район став називатися «Великою Грецією».
Пізніше інших стародавніх народів оселилися в Італії індоєвропейські племена кельтів, яких римлян називали галлами. Вторгнення кельтів в Північну Італію відбулося в середині I тисячоліття до н.е. Вони заселили долину р. По, яку римляни стали називати Цізальцінскою Галлією («Галлією по цей бік Альп») на відміну від Трансальпійської (заальпійських) Галлії.
