Апологети так званої утікацької, або класової теорії, яка була особливо поширена в радянській історіографії, пояснювали зародження та становлення козацтва як результат класової боротьби, що точилася на українських землях і провокувала масові селянські втечі в райони козацької вольниці. Була панівною в радянській і пострадянській історіографії (розробляли такі вчені,як М.Н.Петровський,І.П.Крип’якевич,В.О.Голобуцький,К.Г.Гуслистий). Проте ця теорія піддається серйозній критиці, адже фільваркова система Наддніпрянській Україні формується в 16-17 ст., а термін «козак» існує значно раніше.
Ще одна соціальна теорія, уходницька, виходить з того, що Дніпровський Низ був привабливим для риболовецьких та мисливських промислів. У результаті цього тут формувалися промислові ватаги, які й поклали початок козацтву. Люди приїзжали на Наддніпрянщину з Полісся,Середнього Подніпров’я та Волині. Займається уходництвом,переважно,фортечне боярство з Середнього Подніпров’я.Литовські князі, які створюють в регіоні замки і спеціальний прошарок сільського населення – слуг, які були звільнені від будь-яких феодальних повинностей, окрім військової служби. Так поступово формується боярський прошарок з енергійних та відважних людей, який став опорою Литовської держави на південному пограниччі, тобто на землях Середнього Подніпров'я. Коли уходники повертались з промислів у міста і містечка Середнього Подніпров'я з великими запасами риби, хутра, меду, різної худоби, місцева адміністрація починає збирати з уходників певну частину добутої здобичі. Таким чином, влада мала від уходництва подвійну вигоду – захист кордонів від татар і матеріальний прибуток. Заклав основи уходницької теорії походження козацтва М.К.Любавський. Витоки козацтва він вбачав у татарських поселенцях поблизу Черкас, до яких з часом приєдналася українська людність, перейнявши відповідну назву. Досліджував цю теорію і Віталій Щербак. Так на думку В.О.Щербака, до середини XVI ст. козаками на Україні називали людей, які займалися уходництвом та боротьбою з татарами, але при цьому вони залишались в межах своєї станової належності і не звільнялися від пов'язаних з нею обов'язків перед властями та окремими магнатами.
