Міста Західної України, а почасти і Центральної та Східної, що входили до Речі Посполитої, поділялись на дві основні категорії: державні (королівські), які мали магдебурзьке право, а також "панські", що були власністю феодалів та церкви. Панських міст в Україні було найбільше. Був ще третій різновид панської власності у вільних містах, так звані "юридики", тобто власність феодала або церкви на територіях державного міста.
Основу міського населення складало руське. Але з другої половини XIV ст. збільшується чисельність іноземних колоністів. Причому в містах осідали переважно багаті чужоземні бюргери, відтісняючи на задній план національне бюргерство. Особливо це відчувалося у Львові, Володимирі та інших галицько-волинських містах. Поряд з ними існували колонії поляків, вірменів, татар, євреїв, сарацинів.
Поступово позбавляючись сільських рис, міста дедалі більше перетворювалися в центри ремесла й торгівлі. У них працювали кравці, кушніри, шевці, чоботарі, ковалі, зброярі та інші майстри. Продукція призначалася не безпосередньому замовникові, а на внутрішній та зовнішній ринки. Професійний поділ уже був досить значним. У Львові, наприклад, наприкінці XIV — на початку XV ст. налічувалося не менше 36 ремісничих спеціальностей. Для захисту власних інтересів і встановлення монополії на виробництво товарів десь у XIV ст. створюються цехи. Найдавніші відомості про них датовані 80-ми роками XIV ст. (Львів та Перемишиль). Кількість цехів збільшувалася, й вони поступово з'являлися в інших містах. Поряд з ремеслами розвивалися також промисли й торгівля. Позацехові ремісники називалися «партачами».
Як і в інших країнах в цей період, внутрішня і зовнішня торгівля зазнавала великих утисків. Польща і Литва вкривалися великою кількістю внутрішніх і прикордонних митниць. Королі польські та великі князі литовські стягували мито з кожного товару. Те ж робили й окремі феодали під час переїзду купців через їхні володіння. Часто держава віддавала мито на відкуп. У такому разі відкупники не знали меж здирствам. Крім того, окремі міста, корпорації (купецькі, ремісничі) й феодали мали спеціальні торговельні привілеї. Все це перешкоджало вільному розвиткові торгівлі, послаблювало зв'язки як між окремими руськими землями, так і між сусідніми державами.