Руська знать не хотіла миритися зі своєю поразкою полякам та литовським феодалам під час протистояння Свидригайла та Сигізмунда Кейстутовича. Ситуація ускладнювалася щей активним тиском з боку Литви та Польщі. Тому волинські князі Іван і Олександр Чарторийські організували змову руської знаті і в 1440 р. вбили Сигізмунда. Одразу ж на білоруських, російських і українських землях спалахнули антилитовські настрої . Вони набрали такого загрозливого характеру, шо новообраний великий князь литовський Казимир IV (1440— 1492) мусив визнати відновлення Київського й Волинського князівств. У Києві утвердився Олелько, а на волині закріпився Свидригайло, який завжди мав тісні звязки та підтримку з боку волинської знаті. Новий великий князь, малолітній Казимир Ягайлович, за порадою опікунів визнав за Свидригайлом пожиттєвий титул великого князя і право на Волинську землю.
З 1440 p. аж до смерті, зламаний літами, поразками й невдачами, Свидригайло жив безвиїзно у Луцьку. період 14-літнього княжіння Свидригайла у Луцьку позначений виразними рисами автономізму і саме тоді на Волині усталюються ті традиції й звичаї суспільного побуту, які стали підставою для політичного регіоналізму місцевої шляхти протягом наступних поколінь. Сам Свидригайло цей період правління волинськими землями провів досить спокійно, не втруаючись в активну політичну боротьбу.
Помер Свидригайло 10 лютого 1452 р. у Луцькому замку, не залишивши по собі потомства.
Спираючись на підтримку польських феодалів, литовський уряд уже на початку 50-х рр. XV ст. узяв курс на остаточну ліквідацію залишків автономії українських земель. У 1452 р. після смерті Свидригайла Волинське князівство припинило своє існування.
