Піднесення мистецтва XIV - першої половини XVII ст. - зберігала значущість художня система Київської Русі, помітними стали ренесансні тенденції та звернення до здобутків тогочасного західноєвропейського мистецтва. Зміни в мистецтві були пов'язані із формуванням та утвердженням національної самосвідомості українців, зростанням патріотичних і національно-визвольних настроїв, а також із посиленням уваги до відбиття земного життя людини, утвердження її значущості в реальному світі.
Велику роль у формуванні фундаменту національної свідомості відігравала полемічна література, спрямована проти соціальних та ідейних основ католицизму, унії, дій церковно-католицької ієрархії, дискримінації православних тощо. Українські полемісти надзвичайно високо цінували свободу совісті, вважаючи її найголовнішим набутком вільної людини.
Монументальний живопис часу, спираючись на традиції розпису Київської Русі, поступово переходив від середньовічної умовності до реалістичності. У багатому скульптурному декорі будівель були відчутні впливи готики. Відродження, традиції місцевого різьбярства. Орнаментальними, фігурними композиціями, фігурами в нішах тощо прикрашалися церкви, костьоли, громадські та приватні будівлі, фасади житлових споруд на площі Ринок. Численні пам'ятки скульптури збереглися в римо-католицьких і католицьких, уніатських храмах.
Гуманістичні ідеї Ренесансу також позначилися на надгробній скульптурі, покликаної уславити, увічнити небіжчика. Італійські скульптори започаткували в Україні тип флорентійського надгробка, для якого характерні відсутність трагічного сприйняття смерті, рясне скульптурне прикрашення саркофага (надгробок князя К. Острозького, виготовлений 1534 р. і встановлений в Успенському соборі Києво-Печерської лаври).
Поширеною на той час була, садово-паркова скульптура: магнатські парки прикрашалися статуями, що зображували античних богів і героїв.
Наприкінці XVI ст. починає активно розвиватися театральне мистецтво. Втіленнями народного театру в той час є народна драма ("Млин", "Мельниця", "Дід і Баба", "Поп і Смерть", "Коза" та ін.) та вертеп (водночас народний музичний, драматичний та ляльковий театр). Вертеп зазвичай розігрувався в дерев'яній "скрині", відкритій з одного боку для глядачів. Релігійний сюжет, присвячений Різдву Ісуса Христа, розігрували на верхньому - "небесному" поверсі цієї скрині. Ця вистава містила діалоги і монологи головних дійових осіб: Марії, Йосипа, волхвів, співи янгольських хорів. Народно-побутова, комічна частина вертепної вистави виконувалась як на нижньому поверсі, так і акторами, що стояли біля вертепного будиночка. її головним героями були Запорожець, Дід, Баба, Жид, Москаль, Циган та ін. Більшість персонажів розмовляла народною мовою, уособлюючи народні типажі, відбиваючи ставлення до різних верств населення
У вертепі закладалися риси барокової культури, що виявлялося в поєднанні релігійного і світського, небесного і земного, "високих" сюжетів містерійного типу і "низьких" комедійних сценок.
На українських землях у цей час розвивався також шкільний театр. Його основою була шкільна драма - п'єса на містеріальний або історичний сюжет. Між актами п'єс розігрувалися інтермедії, або інтерлюдії-одноактні жартівливі або побутові сценки, покликані дати змогу глядачам відпочити і наснажити на подальше серйозне сприйняття п'єси.
Інтермедії писали віршами, мовою, наближеною до живої, народної, - на відміну від головної релігійної частини вистави, що писалася латинською мовою або книжною церковнослов'янською мовою. їх характерною рисою була динамічність подій, жвавість діалогів, дотепний гумор, сатиричне забарвлення. Дійовими особами інтермедій були селяни, козак, солдат, дід, баба, шляхтич, шинкар, орендар, а також типові представники різних народів - українець, росіянин, білорус (литвин), поляк, німець, єврей, циган.
Одна з форм шкільної драми - діалог учнів на будь-яку тему, низка запитань і відповідей, яка мала метою закріплення знань учнів та їх підготування до публічних виступів.
Своєрідними зразками тогочасної драматургії є анонімний панегірик з елементами театралізації на честь одного з київських митрополитів, твори П. Беринди (зокрема "На Різдво Христове вірші"), Д. Наливайка ("Лямент дому княжат Острозьких") та ін.
Таким чином, мистецтво У країни XIV-першої половини XVII ст. характеризується синтезом давніх традицій та тематичних, сюжетних, образних новацій, що привнесені в художній простір а Західної Європи.
Загалом українська культура XIV- першої половини XVII ст. була позначена такими рисами: залучення і переосмислення європейського культурного надбання при збереженні візантійсько-києворуських традицій; проникнення ренесансних та реформаційних ідей; розшарованість; диференційованість; пробудження національної самосвідомості; релігійне протистояння; прагнення духовної консолідації.
