3. Різні сторони культурного життя і різні періоди висвітлюються нерівномірно. Джерельна база деяких з них збереглася набагато краще, ніж інших. Є й такі явища, про які можна говорити лише за аналогією до того, що відомо на матеріалі інших країн. Натомість джерела пізніших періодів набагато більше, але часто вони дійшли до нас надто фрагментарно. Доводиться буквально по зернині збирати окремі факти, щоб укладати з них своєрідну мозаїку співвідношення форм і барв, у якій може відхилятися від адекватного відтворення минулого також через нерівномірність стану збереження джерельних пам’яток. Як завжди в історичних дослідженнях, добір джерел відображає уявлення дослідника про специфіку досліджуваного предмета. І тут не можна не відзначити того, що остаточно виробленого загальноприйнятого тлумачення культури немає. Речові пам’ятки, мистецькі витвори, а також фольклорні записи, які часто досить складно віднести до конкретних історичних періодів, відбивають тільки окремі аспекти народної культури. Як вже зазначалося, можливість дослідження різних аспектів культури, як і напрями наукового пошуку, визначаються значною мірою станом джерельної бази. Для ранішого періоду більше, ніж для наступних, значення мають матеріальні пам’ятки, дані археологічних розкопок, збережені будівлі. Від доби Галицько-Волинського князівства та інших князівств XIII — початку XIV ст. дійшли до наших днів дуже цінні пам’ятки архітектурного і будівельного мистецтва, але вони становлять лише незначну частину того, що існувало свого часу. Так само збереглася тільки дуже невелика частка пам’яток образотворчого мистецтва (ікони, розписи), датованих витворів ужиткового мистецтва. Але речові пам’ятки, як і окремі збережені грамоти та згадки іноземних хронік, були б недостатніми для відтворення цілісної картини культурного життя князівства, якщо б не було такого унікального твору літератури й історії, як Галицько-Волинський літопис XIII ст. Попри літературні якості, а якоюсь мірою й завдяки їм, він зберіг унікальні відомості про політичну культуру Галицько-Волинської держави і участь в суспільному житті різних соціальних верств, про ментальність і особливості соціальної психіки князів, бояр, мешканців міст і сіл. Стосовно другої половини XIV ст. і XV ст. писемні джерела зберегли порівняно нечисленні згадки про політичне життя, зокрема про такі релікти давньої державності, як Київське, Волинське та інші князівства, що, незважаючи на васальну залежність від Литви, служили збереженню старокиївських традицій. Незамінним джерелом про музичну культуру є нотолінійні рукописи. Цілком природно, що для вивчення мистецтва найважливішим джерелом є самі мистецькі пам’ятки. Вони збереглися дуже нерівномірно. Більшість з наявних стосується західноукраїнських земель. Унікальним джерельним комплексом, що висвітлює культурницьку діяльність громадської організації, є архів Львівського православного братства. Він містить відомості про організаційні засади функціонування братства, врешті про свідомий характер його діяльності на ниві шкільної освіти і друкарства, про особистий внесок в культуру окремих діячів, пов’язаних з братствами. Вирізняється повнотою джерельної бази, обережністю і обґрунтованістю висновків монографія Костянтина Харламповича про українські та білоруські школи XVI — XVII ст. З окремих ділянок культурного життя порівняно рано розпочалося вивчення історії друкарства. Наукового характеру дослідженням цього питання надав вже Михайло Максимович. Багатством подробиць вирізняються праці з історії друкарства Івана Огієнка, Сергія Маслова, натомість Іларіон Свєнціцький звертав увагу швидше на соціологічне і культурологічне тлумачення окремих аспектів діяльності давніх друкарень. Загалом можна визнати певні досягнення культурологічних студій в Україні, подолання поділу науки на "крайову" і "діаспорну", перші кроки на шляху інтеграції української науки зі світовою. Свідченням принципового оновлення інструментарію української науки стала узагальнююча, побудована на широкому колі джерел монографія Наталі Яковенко "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.: Волинь і Центральна Україна" (Київ, 1993) та її "Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII століття" (Київ, 1997). В багатьох розділах цих праць розглядаються важливі культурологічні проблеми, зокрема висвітлюється роль і місце князів в українському суспільстві.
