1.Яскравою пам'яткою давньоруського літописання кінця XI — початку XII ст. стала "Повість минулих літ", яка увібрала в себе не лише весь досвід історичних знань, нагромаджений на Русі в попередню епоху, а й досягнення європейської історичної думки, традиції візантійської християнської культури. Особливо сильне враження справляє вступ до "Повісті минулих літ", де відтворено широку картину світової історії, показано місце слов'ян і Русі в системі тодішнього світу, стверджено проґресивну філософську ідею взаємозв'язку і взаємообумовленості історії всіх народів. Автор постійно звертається не тільки до Біблії, яка була вищим авторитетом знань у середньовіччі, а й до численних візантійських хронік, зокрема "Хроніки" Георгія Амартола, від якої запозичена й перша частина заголовку, твору літописця патріарха Никифора, житія святих, притчі Соломона та ін. Отже, "Повість минулих літ" складається із поширеного вступу до словяно-руської історії, який, згідно з C M. Соловйовим, M. І. Костомаровим, Б. О. Рибаковим та іншими дослідниками літописів, і був власне "Повістю...", і датованої хроніки, доведеної до 1110 р. Автор цього незвичайного твору виявив себе не лише як старанний продовжувач справи своїх попередників, а й як історик. Характерно, що на відміну від багатьох своїх сучасників і наступників, він прекрасно усвідомлював взаємозв'язок цих явищ, їх обумовленість внутрішнім розвитком східнослов'янського суспільства. Не випадково виникнення Києва літописець пов'язує з діяльністю першого слов'янського князя Кия, влада якого поширювалась на Полянську землю, а дипломатичні зв'язки сягали Константинополя. Вступ до "Повісті минулих літ" не має дат, але це зовсім не означає, що літописець не орієнтувався у відносній хронології історичних подій. Розповідь про князя Кия знаходиться в своєрідній хронологічній рамці: їй передує легенда про відвідання київських гір апостолом Андрієм, а за нею йде повідомлення про похід на Дунай болгар і білих угрів. Останні прийшли на слов'янські землі, згідно з уточненням літописця, при імператорі Іраклії (610—641). Свідчення "Повісті..." у поєднанні з іншими джерелами дозволили дійти висновку, що князювання Кия припадало, найімовірніше, на час правління імператора Юстиніана І. Логічно пов'язане з переказом про Кия повідомлення про княжіння у полян, древлян, дреговичів, словен, кривичів, сіверян, від яких веде свій родовід руська державність і до появи якої не мають жодного відношення нормани, хозари або будь-які інші народи. Концептуальною послідовністю характеризується опис літописцем знаменитого шляху "із Варяг у Греки". Саме така назва закріпилася за ним в історичній літературі, особливо навчальних посібниках, хоч належить вона не літописцю, а його редакторам і тлумачам. Насправді в "Повісті..." шлях описаний не з півночі на південь, а навпаки. Відправним його пунктом є не Варязька, а Грецька земля. Незважаючи на усталену історіографічну традицію, згідно з якою "Повість..." пов'язується з іменем літописця Нестора, дослідників не залишають сумніви щодо істинності цього висновку. В літературі неодноразово висловлювалася думка стосовно авторської причетності до "Повісті..." літописця Сильвестра, ігумена Михайлівського Видубицького монастиря. Суперечливі висновки щодо автора "Повісті…" зумовлені різноголоссям свідчень літописних зводів. У Хлібниківському списку Іпатіївського зводу в заголовку "Повісті..." вказується, що її автором є чернець Печерського монастиря Нестор. Літописця Нестора знає і Києво-Печерський патерик. Його кілька разів згадує чернець Полікарп як автора "Літописця». Три списки з іменем Нестора були в руках В. М. Татищева: названий Хлібниківський, а також Розкольничий і Галицький. Щоправда, останній зберіг ім'я не лише Нестора, а й Сильвестра. У Лаврентіївському літописі імені Нестора немає. Сильвестр як автор початкового літопису згадується в окремих зводах XV ст. північно-східної традиції. Таким чином, літописання Північно-Східної Русі, яке стало продовженням переяславської літописної традиції, знало тільки Сильвестра, тоді як пізніша традиція Києво-Печерського монастиря вважала автором "Повісті…" Нестора. Історики ще з часів В. М. Татищева так розв'язували важку проблему вибору: Нестор був автором "Повісті…", а Сильвестр її продовжувачем і редактором. Якщо б не існувало інших джерел для з'ясування питання авторства "Повісті…", напевно, компроміс щодо двох авторів задовольнив би усіх дослідників. Однак про літописця Нестора є й додаткові дані: йому належать "Житіє Феодосія" і "Читання про Бориса і Гліба". Як не дивно, саме ці твори й дали додаткові підстави для сумнівів щодо авторства Нестора "Повісті…". Дослідники звернули увагу, по-перше, на розбіжності в інформації статей "Повісті...", які подані від першої особи, і житійних сказань, а по-друге, на те, що в житіях Нестор виступає менше як історик, а більше як письменник-агіограф. Гадаємо, що висловлених сумнівів мало для відповідального висновку стосовно непричетності до "Повісті…" Нестора. Статті "Повісті..." від першої особи до 90-х років XI ст. належали не йому, а його попередникам. За таких умов розбіжності в інформації між "Повістю…" і житійними сказаннями цілком природні. Вони, як ми знаємо, існують в межах одного літописного зводу. Стосовно стильових відмінностей "Повісті…" і житійних сказань Нестора, то це зумовлено жанровими особливостями творів. При вирішенні проблеми авторства "Повісті…" необхідно брати до уваги й те, що вона не дійшла до нас у первозданній редакції. В сучасній літописній літературі переважає гіпотеза О. О. Шахматова, згідно з якою цей літописний твір за короткий час був підданий триразовій редакції: Несторовій у 1112—1113 рр., Сильвестровій у 1116 р. і невідомого автора у 1118—1119 рр. Останній, згідно з О. О. Шахматовим, був ченцем Києво-Печерського монастиря, духівником або близькою до Мстислава духовною особою. Новгородські і ладозькі сюжети в літописі вказують на те, що він певний час жив у Новгороді, а 1117 р. повернувся до Києва разом з Мстиславом Володимировичем. Б. О. Рибаков не виключає можливості вбачати у третьому редакторі самого Мстислава. З третьою редакцією "Повісті" дослідники пов'язують появу в ній проварязької тенденції, яка значно змінила зміст не лише Несторового вступу до історії Русі, а й окремих датованих записів. Напевно, третьому редактору належать перейменування шляху "из Грек у Варяги" на шлях "из Варяг у Греки", легенда про Рюрика і Його братів, твердження про те, що київські князі Аскольд і Дір були раніше воєводами Рюрика. Редакційні втручання в літопис Нестора — Сильвестра хоч і спотворили істинний зміст більшості статей, все ж не змогли знищити цінний історичний твір.
