У 330 р. імператор Костянтин зробив столицею Римської імперії місто Візантій. Нову столицю спершу назвали Новим Римом, а згодом — Константинополем, тобто містом Константина.
У 395 р. Римська імперія остаточно розкололася на Західну та Східну. Східну Римську імперію у ХVІІІ ст. назвали Візантією, населення ж називало її Ромейською, тобто Римською.
Державна влада у Візантії належала імператору, який спирався на численний чиновницький апарат. Влада імператора була необмеженою. Однак його влада спадковою не була, тобто не переходила від батька до сина. Імператора обирали вельможі та військо, тому боротьба за владу була постійною.
Свого розквіту Візантія досягла за Юстиніана (527–565). Імператор проводив активну зовнішню політику; за рахунок королівства вандалів у Африці, остготського королівства в Італії, південних земель Іспанії збільшив свої володіння. Імператор рішуче боровся з язичництвом і насаджував християнство. Він побудував у Константинополі найвеличніший православний храм у світі — храм святої Софії.
На початку VІІІ ст. розпочався релігійний рух проти вшанування ікон — іконоборство. Суспільство розкололося на іконоборців (тих, хто заперечував ікони) та іконошанувальників. Останніх підтримували папа та патріарх. Боротьба між ними тривала понад сто років. Зрештою перемогли іконошанувальники. Іконоборців відлучили від церкви і назвали єретиками, а церковні стіни знову прикрасили іконами.
Наприкінці ХІ ст. почалися хрестові походи. У 1204 р. хрестоносці захопили Константинополь, і на його території виникла хрестоносна держава — Латинська імперія. У 1261 р. візантійці повернули собі Константинополь. Латинська імперія перестала існувати, а Візантійська відродила своє існування.
Відроджена Візантія була слабкою державою. У ній тривала боротьба за престол, панував політичний безлад, від неї відпадали області, її грабувало купецтво, була спорожнена державна скарбниця.
29 травня 1453 р. турки заволоділи Константинополем, пограбували його, обернули в рабство його населення. Місто стало столицею Османської імперії і було перейменоване на Істамбул (сучасний Стамбул).
Суспільство Візантії складалося з аристократів (жили у своїх маєтках), чиновників (займалися державною службою), духовенства, купецтва, інтелігенції, ремісничого люду. Переважало сільське населення, яке годувало суспільство. Раби у Візантії існували в незначній кількості.
Візантійці шанобливо ставилися до науки, яку називали «філософією». У Візантії здійснювалися астрономічні спостереження. Найвидатнішим істориком був Прокопій Кесарійський, який описав життя Юстиніана. У державі склалася світська (побудована на античній традиції) та церковна (на християнській основі) література. Візантійці досягли справжніх вершин в архітектурі та мистецтві. Вони зберегли високу техніку античного мистецтва, наповнивши його новим християнським змістом.
