Історики багато сперечались з приводу походження західноєвропейського феодалізму. Так звані романісти (Дюбо, Фюстель де Куланж) виводили феодалізм із римських начал, германісти (Ш. Монтеск’є, Г. Мауер, Г. Вайц, П. Рот, Дж. Кембл) – із відносин, які існували у варварів. Однак, уже в ХІХ ст. К. Ф. Савіні, Ф. Гізо, М. М. Ковалевський, О. П. Виноградов довели, що на значній території Західної Європи феодальний лад виник в результаті синтезу римських і германських соціально-економічних інститутів. Ця точка зору одержала подальший розвиток в марксистській історіографії (З. В, Удальцова, Є. В. Туткова, Б. В. Поршнєв, Ф. Я. Полянський).
Феодальне суспільство характеризується наступними ознаками:
1. панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода;
2. монополія феодала на землю;
3. протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням;
4. особиста, поземельна, судово-адміністративна, військово-політична залежність селянина від землевласника.
5. натуральний характер господарства;
6. другорядна роль обміну;
7. переважання ручної праці;
8. примітивність знарядь праці спричинили примітивність форм господарювання;
9. рентна форма експлуатації феодально залежного селянства (відробіткова, натуральна, грошова рента);
10. наявність васально-сеньйоріальної системи;
11. основні форми господарської діяльності – феодальна вотчина (французька сеньйорія, англійський манор), ремісничий цех, торгова гільдія;
12. позаекономічний примус;
13. умовний характер земельної власності
14. місце людини в суспільстві визначалося не особистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйора ставав сеньйором, син селянина – селянином, син ремісника – ремісником.
Феодалізм у західноєвропейських країнах пройшов три етапи:
1.) V – X ст. – раннє середньовіччя, в якому сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези);
2.) XI – XV ст. – період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва;
3.) XVI – перша половина XVIII ст. – пізнє середньовіччя, в якому зароджується ринкове господарство, використовувалися енергія вітру і рік, вугілля і деревина, з’являються ознаки індустріальної цивілізації.
Становлення феодальних відносин в країнах Західної Європи мало свої особливості. До прикладу в Італії, Франції, Іспанії, Візантійській імперії період становлення цих економічних відносин називають романським (сформувалися на основі соціально-економічної спадщини Римської імперії та господарських досягнень германських племен); в Англії, Німеччині, скандинавських і слов’янських країнах перехід до феодальних відносин відбувся на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.
Причини феодалізації були характерні для всіх західноєвропейських держав:
– в генезі феодалізму велику роль відіграв уклад, успадкований від Римської імперії (колонат, патронат, землеробське рабство, велика земельна власність);
– чималу роль відіграли зародки феодалізму, які розвинулись у германців (рабство, напівсвобода, патронатні відносини, дружинний лад, наявність родової служилої знаті);
– зародки феодалізму у германців розвинулись у справжній феодалізм “благодаря воздействию производительных сил, найденных у завоеванных странах”;
– варварські завоювання привели до подальшої натуралізації і аграризації економіки;
– католицька церква і світські землевласники широко практикували систему прекаріїв (селянин, щоб захистити себе вступав під патронат феодала);
– ранньофеодальна держава в особі королів широко практикувала роздачу земель спочатку на умові бенефіція (земельне пожалування при умові несення військової служби, яке не передавалось у спадок), а потім лена (який передавався у спадок);
– закріпаченню общинників сприяли феодальні міжусобиці, набіги арабів, угорців, аварів, норманців.
Класичним зразком феодального суспільства вважається французька модель, хоч в кожній країні процеси феодалізації мали свої особливості.
В країнах Західної Європи найдавніші міста започаткували римляни біля стін великих замків, монастирів, на перехресті торгових шляхів, над великими річками, на узбережжі морів. З кінця ХІ ст. відроджуються античні міста – Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон і утворюються нові – Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург. Основними причинами цього процесу були:
– подальший ріст продуктивних сил;
– відокремлення ремесла від сільського господарства;
– руйнування натурально-господарських форм виробництва;
– розвиток товарних відносин;
– хрестові походи кінця ХІ ст. активізували західноєвропейську торгівлю, а отже і розквіт міст;
– посилення феодального гноблення селян спричинило їх втечі і набуття там статусу вільних людей.
Спочатку середньовічні міста були власністю феодалів. В ХІ – ХШ ст. у містах прокотилася хвиля комунальних революцій, внаслідок яких міста добилися незалежності та самоврядування. Міста стали осередками промисловості. Найбільш поширеними ремеслами були текстильне, виплавка і обробка металів, виробництво зброї, гірнича справа, залізорудна, видобування солі.
Ремесло мало цехову організацію – об’єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки – цехи. Причини їх виникнення:
– необхідність згуртування проти об’єднаного дворянства;
– потреба ремісників у спільних приміщеннях;
– зростання конкуренції з боку сільських ремісників;
– необхідність створення умов для професійної діяльності своїх членів.
Економічна роль середньовічного міста в тому, що розвиток ремесла в містах став важливою передумовою активізації торгівлі, яка мала велике значення для розвитку промислового виробництва в Європі.
Розвиток товарно-грошових відносин сприяв виникненню мануфактурного виробництва, а це вже елементи капіталістичної організації виробництва.
Таким чином, місто відіграло вирішальну роль в зміні способу життя людей, соціальної структури суспільства, підготувало умови для більш погресивних форм господарювання.
Саме в цей час закладаються основи майбутньої ринкової економіки, зароджується банківська справа, кредит, вдосконалюється грошова система без чого неможливий розвиток капіталістичного виробництва і торгівлі.