Куденхове-Калерги отмечал, что для образования Пан-Европы необходимо покончить с соперничеством между Германией и Францией и что объединение европейских стран может осуществиться, только когда оба эти государства откажутся от своих гегемониальных устремлений и станут служить своей "общей великой Родине". После того как Франция сокрушила Германскую империю, точно так же как полвека до этого Германия - Французскую, оба соседних государства впервые в своей истории предстали перед собой в качестве республик. "Союз между Францией и Германией... стал возможным, с тех пор как оба соседних государства объединяют республиканские идеалы".
Куденхове-Калерги полагал, что инициативу в деле объединения европейских государств должно взять на себя французское правительство. "Пока Франция будет продолжать свою политику санкций и оккупации Рейнской области, а Германия будет ориентироваться на Россию, - отмечал Куденхове-Калерги, - Пан-Европа будет оставаться лишь фантомом", а "сама Франция со всеми остальными западноевропейскими странами деградирует в вассалы Англии"
В целом важнейшей проблемой на пути объединения европейских стран Куденхове-Калерги считал то, что жители континента недостаточно осознают, а политические круги полностью игнорируют так называемый европейский вопрос, а именно: "Возможно ли, чтобы на маленьком европейском полуострове существовали бок о бок 25 государств в состоянии международной анархии, без того чтобы это состояние закончилось страшной политической, экономической и культурной катастрофой?"
Куденхове-Калерги, в частности, отмечал, что мировая гегемония Европы навсегда ушла в прошлое, а в будущем континент сможет оставаться одним из центров мировой политики и экономики лишь в случае объединения европейских государств в единую организацию - Пан-Европу. Представляя собой "политико-экономический целевой союз»
чтобы предотвратить надвигающиеся катастрофы, "демократические государства континентальной Европы" должны были объединиться в единую организацию, в "пятую мировою державу" - Пан-Европу, в целях решения трех главных задач: во-первых, устранения опасности возникновения внутри-европейской войны; во-вторых, предотвращения внешних угроз миру и безопасности в Европе и, в-третьих, недопущения экономического отставания от других "мировых держав". При этом решение данных задач было прежде всего направлено на достижение следующих "двух главных целей: военно-политическая оборона против России и экономическая оборона против Америки"
Відродження ідеї євро дому після закінчення другої світової війни. 9 травня 1950 року вважається початком європейської інтеграції. Саме тоді міністр закордонних справ Франції Р. Шуманзапропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (пропозиція увійшла в історію під назвою «план Шумана») Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини та недопущення між ними війни у майбутньому. Найважливішім засобом досягнення цієї мети мав стати механізм управління та наднаціонального контролю над виробництвом і торгівлею стратегічною для військових потреб продукцією – вугіллям та сталлю. Контроль мав здійснюватись «вищим органом» (прообразом Європейської Комісії).
18 квітня 1951 року “план Шумана” було реалізовано через підписання Паризького договору про створення Європейської спільноти вугілля і сталі (ЄСВС). До складу ЄСВС увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція («європейська шістка», яка в подальшому стала «локомотивом» європейської інтеграції). Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року.
Три опори євроінтеграційного руху
- «перша колона» – Європейські Спільноти: ЄСВС, Євратом та Європейська Спільнота (замість старої назви «Європейська Економічна Спільнота»). Причому Європейська Спільнота є серцевиною та каркасом процесу інтеграції і за своїми властивостями становить «наднаціональний феномен»;
- «друга колона» – спільна зовнішня та безпекова політика (СЗПБ);
- «третя колона» – співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.
Маастрихтська угода 1992 р. і утворення Європейського Союзу. 7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (саме поняття «Європейський Союз» з’явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року.
В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору означало курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу (п’ятий - найвищий рівень економічної інтеграції).
Хвилі розширення ЕС. Україна та ЕС: мифи та реальність.
Рік вступу в ЄЕС (ЄС) |
Країни |
1957 |
Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Голландія, Люксембург |
1973 |
Великобританія, Данія, Ірландія |
1981 |
Греція |
1986 |
Іспанія, Португалія |
1990 |
Після об`єднання Німеччини східнонімецькі землі (колишня НДР). |
1995 |
Швеція, Фінляндія, Австрія |
2004 |
Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Мальта, Кіпр (грецька частина) |
2007 |
Румунія, Болгарія |
2013 |
Хорватія |
Курс на європейську інтеграцію є природним наслідком здобуття Україною незалежності. Його витоки — в історії нашого народу й усвідомленні права жити в демократичній, економічно розвинутій, соціально орієнтованій країні. Його мета — створення шляхом масштабних внутрішніх перетворень умов для входження до спільноти європейських розвинутих країн.