«експеримент свободи» під назвою мульти-культуралізм у Західній Європі, дійсно, провалився. В даному разі, якщо лідери західноєвропейських держав підуть шляхом подальших заборон та обмежень, тим самим вони остаточно протиставлятимуть себе арабському світу, відмовившись від омріяних лібераль-них цінностей толерантності та віротерпимості, надаючи привід для нових конфліктів та протистоянь.
Крім того, досвід Західної Європи продемонстру-вав, що політика мультикультуралізму важко сумісна з моделлю держави-нації та соціальної держави, яка все ще домінує в європейських суспільствах. Один з відомих вчених Росії Г. Померанц простежує в сучасних суспільно-політичних подіях позитивний зміст. Так, дослідник зазначає, що цілком можливо, що «хвороба» сучасного Заходу, призведе «не до смерті, а до одужання», до звільнення від відчуття переваги над іншими цивілізаціями та культурами, яке постійно простежується в роботах європейських та американських теоретиків і в засобах масової інформації [5]. У цих умовах потрібно відшукати ефективний механізм регулювання міжкультурних відносин в європейських суспільствах. Виробити такий механізм – складна задача. Тому наукове експертне співтовариство має взяти активну участь в цьому процесі, щоб уникнути сповзання суспільства в іншу крайність – як, наприклад, заборона імміграції і згортання програм інтеграції іммігрантів – оскільки Європа в сьогоднішніх умовах не зможе забезпечити свій подальший розвиток без допомоги іммігрантів. Вибір тепер за тими, хто формує європейську політику і стратегію: почати поступову інтеграцію мусульман, повністю обмеживши при цьому приплив мігрантів, або як зазначають деякі вчені-футурологи змиритися з демографічною та культурною мутацією колишньої Європи в сторону так званої «мечеті Паризької Богоматері» [5].
Врешті-решт, розвиток Європи багато в чому залежить не тільки від того, чи зможуть європейці змінити акценти у дипломатичному та між релігій-ному діалозі, а й реально змінити себе. Треба зрозуміти, що ісламський світ не можна більше сприймати як реальність «третього» світу, іслам сьогодні – це реальність глобальна, але в той же час локальна для кожної окремо взятої країни. У зв’язку з цим, мультикультурні ідеї повинні «перезавантаж-житись», але аж ніяк не бути забутими. Мультикуль-туралізм 2.0 (оновлений) повинен стати самодостатньою політикою гармонізації суспільства без втручання в релігію. Саме мультикультуралізм повинен бути тією силою, яка зможе вирішити проблему існування стійкого стереотипу сприйняття мусульман лише як радикальних, фундаменталістських борців за свою віру, перевести і закцентувати всю увагу на їх культурному надбанні, яке є загальносвітовою спадщиною. Адже, у дійсності, мультикультуралізм дозволяє осмислити багато важливих питань, пов’язаних з динамікою соціокультурної інтеграції в сучасному світі та напрямками соціальної політики держави, де є суттєвою національно-культурна неоднорідність насе-лення. Толерантність і рівність культур, множинна ідентичність, плюралізм думок та способів життя – всі ці принципи, що закладені в категорії «мультикуль-туралізм», роблять її досить привабливою в якості потенційно ефективного засобу міжкультурної комунікації в межах однієї спільноти. Про це свідчать приклади вдалого втілення принципів мультикуль-туралізму у політиці Канади, Австралії, Бельгії, Швейцарії та інших розвинутих світових держав.
