З розвалом Радянського Союзу, послідувало незабаром після припинення діяльності РЕВ, Росія постала перед необхідністю корінного перегляду в самі стислі терміни всієї системи своїх зовнішньоекономічних відносин. Беручи до уваги той високий рівень взаємних господарських зв'язків, що склався між суб'єктами господарювання стали тепер незалежними країн СНД, і ступінь їх взаємозалежності, Росія розглядала економічну інтеграцію зі своїми найближчими сусідами як найважливішого напряму всієї своєї зовнішньої та економічної політики. Можна припустити, що з аналогічних позицій оцінювали ситуацію, що склалася і інші колишні союзні республіки СРСР, які підписали в грудні 1991 року Договір про створення Співдружності Незалежних Держав і проголосили для себе як завдання особливої важливості формування нової системи економічних взаємин, яка б з'єднала в собі переваги єдиного економічного простору, сформованого за століття спільного розвитку, єдиних коопераційної-технологічних комплексів і одночасно нові економічні засади взаємодії (ринковий характер взаємин, еквівалентність обміну і т.п.).
Основними чинниками, що обумовлюють розвиток інтеграції між країнами СНД, крім перерахованих вище, є:
• можливість спільного використання створеного раніше і не розтраченого ще загального виробничо-технологічного та науково-технічного потенціалу, який виявився розділеним на національно відособлені частини;
• гарантії взаємного доступу до джерел найважливіших видів сировини, можливість спільних дій, у тому числі у фінансовій області, за їх розвідки, розробки та організації раціонального використання;
• економічно взаємовигідне використання транспортної інфраструкури (морських портів, магістральних комунікацій і т.д.), насамперед - тієї її частини, яка необхідна для виходу на зовнішні ринки;
• наявність значних резервів і можливостей коопераційних поставок вихідної сировини, матеріалів, деталей і запасних частин для збереження і розвитку обробних галузей промисловості;
• високий потенціал і ефект спільного виходу на ринки третіх країн, а також координація зусиль по захисту від дискримінаційних дій з боку цих країн і транснаціональних компаній на зовнішніх ринках.
Крометото, дополнітельнимоб'ектівниміоддовременносуб'ектівнимфак-тором на користь поглиблення інтеграції в рамках СНД послужила та продовжує в цей час служити зацікавленість владних структур країн Співдружності в отриманні надійних гарантій від які стали в ряді випадків реальними зовнішніх загроз знайденої державної незалежності у вигляді різних форм економічної, культурної, політичної і навіть військової експансії з боку третіх країн та їх угруповань.
Внаслідок усього цього з осені 1994 р. почалося поступове практичне пожвавлення інтеграційних процесів, якому сприяли:
-Установа! 1 жовтня 1994 Міждержавного економіческогокоміте-та (МЕК) - постійно діючого виконавчо-розпорядчого міжурядового органу країн Співдружності з певними контрольними функціями;
- Ув'язнення в січні 1995 р. Росією, Білоруссю і Казахстаном митниць ного союзу, що декларував скасування тарифних обмежень і скасування внутрішнього митного контролю (включаючи зняття митних постів на кордонах між цими республіками), з подальшою ліквідацією внутрішніх митних кордонів. Як зазначається в основних документах цієї організації, Митний союз «відкритий для приєднання будь-якої держави СНД, який визнає його принципи і готового взяти на себе в повному обсязі зобов'язання, що випливають з прийнятих документів»;
- Проведення в Білорусі влітку 1995 р. референдуму щодо поглиблення інтеграції з Росією;
- Прийняття Указу Президента від Росії 14 вересня 1995 про затвердження Стратегічного курсу РФ по відношенню до держав - учасників СНД, в якому відновлення багатогранних зв'язків і форм інтеграції, взаємовигідне економічне співробітництво визнані важливими пріоритетами внутрішньої і зовнішньої політики Росії.
Дані події частково сприяли створенню відсутніх елементів правової бази відновлення економічного співробітництва, з урахуванням нових реалій і на новій, взаємовигідній і взаімоеквівалентной основі.
Реальне розвиток співпраці країн СНД, розвиток інтеграційних процесів країн Співдружності в силу ряду причин відбувалося і відбувається суперечливо і складно. Формуються національної моделі економічного розвитку, нова державність - все це об `єктивно не може не ускладнювати інтеграційні процеси.
Загальна риса всіх держав, що утворилися після розпаду СРСР - масштабний спад виробництва. Так, падіння виробленого ВВП в середньому по СНД за 1991 - 1995 рр.. досягло майже 50%. За підсумками 1995 масштаби виробництва не перевищували рівня початку 70-х років і воно забезпечувало потреби населення і господарства на рівні, близькому до критичного. У всіх без винятку республіках СНД спостерігалося стійке ослаблення інвестиційної активності; скорочення інвестицій в основні фонди в середньому по Співдружності в цей період склало близько 65%. Все це, зрозуміло, обмежило реальні можливості пожвавлення економік що входять до СНД країн.
