1) виникнення явища явища наднаціональності (supranationality) як невід’ємної складової багаторівневого конституціоналізму (multilevel constitutionalism);
2) поглиблення ефективності прав людини, зокрема соціальних прав згідно з доктриною стверджувальних дій держави (affirmative action) та становлення механізмів захисту прав четвертого покоління (проблеми клонування, трансплатології, організмів з наперед заданими властивостями тощо);
3) питання конституційної ідентичності впираються у систему соціальних цінностей та ефективності інститутів, правил і процедур щодо обмеження влади та гарантування прав людини, що виливається у різноманітності моделей співвідношення верховенства парламенту і судового конституційного контролю.
Доведено, що сьогоднішнє бачення перебігу конституційних явищ і процесів перебуває у руслі своєрідної плюральної картини світу, своєрідної «правової Буковини», що передбачає діалог і взаємодію національних конституційних систем, а також їхню взаємодію на на суб-, транс-, інтер- та наднаціональному рівнях. На прикладі Європейського Союзу спостерігається зародження мереживної структури публічної влади, яка не обмежується відносинами вертикалі та горизонталі, а також через узгодження регіональних політик і вирівнювання їх розвитку за домогою національних та наднаціональних інститутів, правил і процедур.
Удосконалено бачення сучасних моделей публічної влади, в організації якої критично важливим є забезпеченням конституційної ідентичності, яка має спиратися на ефективну систему забезпечення національних інтересів у світлі ефективного захисту прав людини.