Методологія та актуальні проблеми педагогіки ВШ
Методологія – найбільш загальна система принципів організації наукового дослідження, способів досягнення і побудови наукового знання [5: 199].
Педагогічна інтерпретація, що здійснюється в межах антропологічного підходу, можлива шляхом упорядкування її аксіоматики і проблематики завдяки застосуванню низки методологічних принципів. Основними методологічними принципами нашого дослідження є такі: об’єктивність, сутнісний аналіз, генетичність єдності логічного та історичного, концептуальна єдність. На першому місці стоять принципи: відбору джерел і методів пізнання з метою педагогічної інтерпретації; антропологічної орієнтації педагогіки вищої школи, єдності теорії і практики, навчання і виховання, конкретного і абстрактного, об’єктивного і суб’єктивного, загального і особливого, спадкоємності і наступності. Ці принципи нами використовуються у плануванні навчального процесу та організації наукових досліджень, системі цілепокладання і діагностиці, у способах застосування педагогічних знань на рівні бакалаврату і магістратури.
Загальнонаукові проблеми – це проблеми, які є основою для наукової творчості: системний підхід і його використання, категорійна структура дослідження, понятійний апарат науки, логіка і структура наукового пошуку, взаємодія складових знань, зокрема соціокультурних, філософських, психологічних, педагогічних, фахових, головного і другорядного тощо.
Не можна піднести педагогічну освіту на вищий щабель, не віддавши належного ключовій фігурі – педагогу-викладачу. Він має не тільки володіти своїм предметом, а й уміти орієнтуватися у відповідній галузі знань, здійснювати інтеграцію в межах суміжних дисциплін, будувати навчальні плани, формувати у студентів навички самоосвіти. Викладач, учитель такого рівня професіоналізму бачить високий особливий смисл всього, що відбувається в процесі професіональної діяльності. Спілкування з молоддю для нього – особистісно значуща цінність, йому властива широта захоплень і співпереживання, педагогічна інтуїція. Все це під силу педагогу як творчій індивідуальності. Тож педагогічна підготовка має передусім забезпечити зростання і самореалізацію творчої індивідуальності майбутнього фахівця шляхом врахування не тільки спільного, але й особливого.
Зрозуміло, повноцінному розвитку студента не сприятиме частково-функціональний підхід до нього лише в одній ролі студента. Крім професійних знань, потрібно дати можливість входження у світ людської культури, задоволення різноманітних інтересів особистості, в тому числі національних. Національна педагогічна школа – важливий елемент збереження і розвитку духовної еліти, етнічної спільності. Вища педагогічна освіта повинна стати конструктивним фактором еволюції суспільства. Першим напрямом вирішення цього завдання є перехід від окремих альтернативних науково-педагогічних шкіл – до системи варіативних технологій, до практичної реалізації системного підходу в педагогічній підготовці бакалаврів, магістрів, оскільки саме він має величезні евристичні можливості.