24.Проаналізуйте в історико-етнополітичному контексті особливості процесу обмеження та ліквідації царським урядом автономії України(друга половина 17-18 ст.)
- 1654—1708 роки — перехід від протекторату до автономії України, поступове, але постійне обмеження її прав;
- 1708-1727 роки — форсований наступ на українську автономію;
- 1727-1764 роки — чергування двох тенденцій у російському уряді щодо України — звідси то повернення гетьманської влади, то посилення імперського тиску;
- 1764-1781 роки — остаточна ліквідація української автономії.
Після Полтавської битви гетьман І. Скоропадський звернувся до царя з
проханням підтвердити права й вільності Гетьманщини. Але Петро І не тільки
не підтвердив їх, але й видав «Рішучий указ» 1709 р., за яким козацькі війська,
як і раніше, повинні були підкорятися московським генералам, а московським
воєводам дозволялося втручатися в українські справи. Значним обмеженням
влади гетьмана стало призначення в Україну царських резидентів. Українські
землі почали роздавати царським вельмо жам. Резиденція гетьмана була
перенесена в м. Глухів, ближче до російського кордону
У Лівобережній Україні було створено Малоросійське генерал-губернаторство, а для управління Україною — Малоросійську колегію з 4 російських і 4 українських членів.
4 червня 1775 р. за наказом Катерини II було зруйновано Запорізьку Січ — останній атрибут української державності. Катерина II не могла терпіти існування козацької республіки в імперії, а військове значення Запорозька Січ уже втрачала. Останнього кошового отамана Січі Петра Калнишевського (незважаючи на те, що він мав звання генерал-лейтенанта російської армії) було заслано на Соловки, де він відбував 28-річне заслання і помер у 1803 р. у віці 113 років. Частина запорожців переселилася в пониззя Дунаю, де заснувала Задунайську Січ.
Україна втратила свої збройні сили, одну з головних ознак національної держави, свій оригінальний політичний устрій, автономні права і була зведена до стану звичайної окраїни Російської імперії.
