Основні напрями соціально-економічного розвитку Донецького економічного району.

Донецький економічний район включає Донецьку й Луганську області. Регіон має досить вигідне економіко- географічне положення: межує з економічно розвинутими Схід­ним і Придніпровським економічними районами України, а на сході — з Російською Федерацією. На півдні він має вихід до Азовського моря. Прикордонне розміщення та вихід до Азов­ського моря сприяє формуванню тут спеціальних (вільних) еко­номічних зон, розвитку прикордонного співробітництва і прямих міждержавних економічних зв’язків.

Сучасний Донецький економічний район є одним з найпотуж­ніших в економічному відношенні регіонів України.

Його економічний потенціал — ін­дустріально-аграрний господарський комплекс з переважним розвитком галузей важкої промисловості. В територіальному по­ділі праці район виділяється вугільною промисловістю, електро­енергетикою, чорною металургією, машинобудуванням, хіміч­ною та нафтохімічною промисловістю. Ці галузі спеціалізації району мають не тільки міжрегіональне, але й міжнародне зна­чення

Район має потужний природно-ресурсний потенціал, який відіграє важливу роль у формуванні економіки району. В його структурі особливо виділяються міне­рально-сировинні й земельні ресурси. Водні і лісові ресурси до­сить обмежені.

В її структурі найбільше значення має кам’яне ву­гілля, промислові запаси якого складають 48 млрд т, у тому числі 16 млрд т — коксівне вугілля. Велика глибина видобутку вугілля (понад 1200 м) та мала потужність шарів (до 1 м) негативно впливають на його собівартість і обсяги видобутку.

Відкриті запаси нафти й природного газу є незначними і ма­ють місцеве значення. Серед рудних корисних копалин виділя­ються запаси ртуті (Микитівське родовище). Розвідані запаси ма­лопотужних залізних руд, які не розробляються. Виявлені, але ще недостатньо досліджені запаси мідних, алюмінієвих і полімета­левих руд.                                                                                     

Донецький економічний район багатий на різноманітні нерудні корисні копалини. Особливе місце серед них займає хімічна сировина — великі поклади кам’яної солі поблизу Артемівська й Слов’янська та значні родовища крейди для виробництва соди, фарбувальної сировини. Регіон має достатні запаси допоміжної сировини для   розвитку металургійного комплексу: вогнетривкі глини, флюсові вапняки,формувальний пісок, доломіти, кварцити, графіт і каолін. Для розвитку будівельної індустрії тут є потужні ресурси цементної сировини — мергелю (Амвросіївське родовище), піску та будіве­льного каменю, керамзитової, черепичної, скляної сировини.

Більшість корисних копалин регіону характеризуються не тільки широкою якістю, але й великими запасами та високою транспортною доступністю для освоєння.

Земельні ресурси Донецького економічного району характери­зуються значною освоєністю як у сільськогосподарському від­ношенні, так і великою зайнятістю під об’єктами промисловості, транспорту та ін. У структурі сільськогосподарських угідь пере­важають орні землі, площі яких складають 81 %, тоді як площі під сіножатями і пасовищами — лише 19 %.

З  метою трансформації економіки Донецького еконо­мічного району в ринкову необхідно здійснити наступне:

 - вдосконалити галузеву структуру господарського комплексу через збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (ву­гільної, металургійної та хімічної) з потребами України, впрова­дити сучасні технології та нову техніку, безвідходні виробництва, сприяти випереджальному розвитку галузей, пов’язаних із задо­воленням потреб населення;

 - реформувати структуру металургійного комплексу, скоро­тивши виробництво чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів; збільшити виробництво електросталі, тонколистової продукції, розширити виробництво вторинної і переробної кольорової мета­лургії, налагодити випуск нових видів напівпровідників;

 - удосконалити структуру машинобудівного комплексу, зок­рема перепрофілювання частини підприємств воєнно-промис­лового комплексу на виготовлення технічно-складної цивільної продукції, товарів народного споживання;

 - поліпшити екологічну ситуацію за рахунок перепрофілю­вання окремих виробництв, технічного переоснащення підпри­ємств, здійснення комплексу природоохоронних заходів;

підвищити інтенсивнии розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м’ясо-молочного напряму;

 - забезпечити ефективну зайнятість населення шляхом дивер­сифікації виробництва та створення нових робочих місць.
 

42.