+

Договір чотирьох держав (США, Великобританії, Франції та Японії) про спільний захист договірними державами їх територіальних «прав» у Тихому океані. Підписаний 13 грудня 1921. Договір мав на меті об'єднати сили союзників проти національно-визвольного руху народів басейну Тихого океану і Далекого Сходу. Договір передбачав також (під тиском американської дипломатії) ліквідацію Англо-японського союзу 1902 р., спрямованого в той період проти планів США на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Проти англо-японського союзу висловлювалися і деякі британські домініони (в першу чергу Канада), що побоювались посилення Японії за рахунок Китаю та інших країн Далекого Сходу.

Договір п'яти держав (США, Великобританії, Японії, Франції та Італії) про обмеження морських озброєнь, що змінили співвідношення останніх на користь США. Підписаний 6 лютого 1922 р. Підписуючи цей договір, Великобританія підтверджувала свою вимушену згоду на відмову від безумовного переважання на морі. Договір встановлював певну пропорцію граничного тоннажу лінійного флоту його учасників: США — 5, Великобританія — 5, Японія — 3, Франція — 1,75, Італія — 1,75. Загальний тоннаж лінкорів, що підлягають заміні, не повинен був перевищувати: для США і Великобританії з 525 тис. т, для Японії 315 тис. т, для Італії та Франції по 175 тис. т. Встановлювався також тоннаж авіаносців: 135 тис. т для США і Великобританії, 81 тис. т для Японії і по 60 тис. т для Італії та Франції. Однак загальний тоннаж військово-морського флоту держав не обмежувався, і фактична перевага флоту Великобританії, таким чином, зберігалася. Японія домоглася зобов'язання американського та англійського урядів не споруджувати нових баз на островах Тихого океану на схід від 110-го меридіана східної довготи (за винятком островів поблизу узбережжя США, Канади, Аляски, зони Панамського каналу, Австралії, Нової Зеландії та Гавайських островів). Таким чином Японія забезпечила собі серйозні стратегічні переваги в цьому районі.

Договір дев'яти держав (США, Великобританії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю). Підписаний 6 лютого 1922 р. Договір надавав країнам, які його підписали, «рівні можливості» у Китаї в області торговельної та підприємницької діяльності та зобов'язував не вдаватися до використання внутрішньої обстановки в Китаї з метою отримання спеціальних прав і привілеїв, які можуть завдати шкоди правам та інтересам інших держав — учасників договору. Китай розглядався учасниками договору як загальний об'єкт експлуатації. Цей договір був спрямований проти домагань Японії на монопольне панування в Китаї. Ще раніше,4 лютого 1922 р., Японія змушена була підписати так звану Вашингтонську угоду — китайську-японську угоду про евакуацію японських військ з китайської провінціїШаньдун, а також про повернення Китаю залізниці Ціндао — Цзінань і території Цзяочжоу. Глава японської делегації дав зобов'язання, що японський уряд не буде вимагати від китайського уряду виконання п'ятої групи «двадцяти однієї вимоги» Японії про призначення японських радників при китайському уряді та ін. Однак вимога Китаю про виведення японських військ з Південної Маньчжурії Японія відхилила. Одночасно з Договором дев'яти держав 6 лютого 1922 було підписано Трактат про китайський митний тариф, де закріплювались митні нерівноправності Китаю.

Версальський мирний договір — підписаний у Версалі 28 червня 1919 року державами-переможницями у Першій світовій війні (США, Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією тощо) з одного боку, і переможеною Німеччиною — з іншого. З іншими центральними державами, які воювали на стороні Німеччини у Першій світовій війні були підписані окремі договори.[1] Хоча перемир'я, підписане 11 листопада 1918 року, фактично закінчило бойові дії, знадобилося шість місяців переговорів на Паризькій мирній конференції щодо укладання мирного договору. Договір був зареєстрований у секретаріаті Ліги Націй 21 жовтня 1919 року, і надрукований в Treaty Series.

Сен-Жерменський мирний договір — мирова угода, один із договорів Версальської системи післявоєнного облаштування Європи, укладений 10 вересня 1919 року у місті Сен-Жермен-ан-Ле поблизуПарижа між так званими головними союзними державами (США, Британською імперією, Францією,Італією, Японією), державами, що утворилися на руїнах Австро-Угорщини (Австрія, Чехословаччина), державами, до складу яких перейшли частини території Австро-Угорщини (Польща, Румунія, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців), а також іншими учасниками Першої світової війни (Бельгія, Греція, Китай,Португалія, Куба, Нікарагуа, Панама, Сіам).'

Нейїський мирний договір — один з міжнародних договорів, що склали Версальсько-Вашингтонську систему. Підписаний 27 листопада 1919 р. у Нейї-сюр-Сен (фр. Neuilly-sur-Seine, поблизу Парижа) між Болгарією, учасницею блоку Центральних держав, і державами-союзницями Антанти (США, Великобританія, Франція, Італія, Японія, Греція та ін.). Набрав чинності 9 серпня 1920 р.

Тріанонський договір — мирний договір, укладений 4 червня 1920 року між союзними державами Антанти у Першій світовій війні та Угорщиною. Остання погодилася на значні обмеження та втрату територій, у тому числі Закарпаття та усієї Словаччини на користь Чехословаччини. У 1920-30-их pp. угорські ревізіоністські кола домагалися скасування Тріанонського договіру і повернення втрачених земель до «Великої Угорщини».

Се́врський м́ирний до́гові́́р — був підписаний 10 серпня 1920 р. у Севрі (поблизу Парижа) султанським урядомТуреччини і союзними державами — переможницями в Першій світовій війні (Великобританією, Францією, Італією,Японією, Бельгією, Грецією, Польщею, Португалією, Румунією, Королівством сербів, хорватів і словенців, Хіджазом,Чехословаччиною та дашнакською Вірменією).