18., 19 .

Словник складався 46 років (1861–1907) і мав великий вплив на усталення української літературної мови й літературного правопису. «Словарь української мови» налічує близько 68 000 слів. У кінці четвертого тому окремим додатком наводяться «Крестные имена людей». «Словарь української мови» є найповнішим і лексикографічно найдосконалішим українським словником до початку 20 століття. Працю над словником розпочали ще Є. Тимченко і В. Науменко, які впорядкували лексичний матеріал журналу «Основа» 1861—62 та пізніші лексичні нагромадження, 1897 опублікували (за російським правописом) перші аркуші (літери А — В) як додаток до журналу «Киевская старина». З 1902 до роботи над словником було залучено Б. Грінченка. Він використав праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина», зібрав матеріали з творів художньої літератури і фольклорних джерел, частково послуговувався попередніми словниками подібного типу, додав значний власний матеріал (діалектні і фолькльорні записи) Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка являє собою цінну лексикографічну пам'ятку. Цей двомовний — українсько-російський — словник (у своїй основі перекладного типу) має до 68 тисяч реєстрових слів і є першим в українській лексикографії великим зібранням лексичних фондів української мови з перекладом включених до нього слів на російську мову (значно рідше — з тлумаченням значення слова російською мовою) і здебільшого з відповідним українським ілюстративним текстом до кожного з поданих значень слова. В реєстрі словника представлена лексика як літературної мови XIX ст. і фольклору, так і більшості українських діалектів. Словник досить широко подає українську фразеологію, часто з поясненням її походження. Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка становить зведення праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина», кваліфікований добір матеріалів з творів художньої літератури та численних фольклорних джерел з частковим використанням попередніх словників такого ж типу і з значним доповненням записами діалектного і фольклорного матеріалу, зробленими самим редактором Словника. У редакторській передмові Б.Д.Грінченко подає огляд попередніх лексикографічних праць на Україні і докладно висвітлює історію збирання, систематизації і редагування матеріалів цього Словника. Словнику Б.Д.Грінченка, як відомо, була присуджена Російською Академією наук друга премія М.І.Костомарова «за лучший малорусский словарь». Академік О.О.Шахматов у своєму розгорненому відзиві для визначення названої премії, вказуючи на такі недоліки Словника, як нерівномірне опрацювання словникового матеріалу окремих українських говорів, недосить повне використання названих у Словнику джерел, неповне охоплення української літератури до 1870 р. (межа, визначена редакцією «Киевской старины»), відсутність систематичного використання попередніх словникових праць, окремі випадки недостатнього розмежування різних значень слова і омонімів, та на деякі інші дрібніші недоліки, — цілком законно відзначає широту і глибину охоплення Словником живої мови українського народу багатство поданого матеріалу з майже завжди точною його документацією, здебільшого точну передачу значень слів та різних їх відтінків. Протягом 1924—1937 рр. вийшло з друку кілька українсько-російських словників обсягом від 8—10 до 15—25 тисяч слів з обмеженим ілюстративним матеріалом або й зовсім без нього. Ці словники стояли на дуже низькому науковому рівні і, не задовольняючи вимог суспільства, не мали успіху й швидко відійшли до архіву. Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка не може, звичайно, замінити згаданий нами више чотиритомний українсько-російський словник і задовольнити потреби громадськості, бо в ньому, вже хоч би з огляду на час його видання, відсутня велика кількість слів, які за останні п'ятдесят років, особливо в роки після Жовтневої революції, з'явилися і усталилися в нашій літературній мові, відбиваючи бурхливий розвиток суспільного життя у всіх його галузях. Крім того, Б.Д.Грінченко уникав науково-технічної термінології і слів, запозичених з інших мов, внаслідок чого ця лексика, крім досить широко поданої ботанічної і ткацької термінології та дуже незначної кількості інших науково-технічних термінів, представлена у Словнику недостатньо; так, ми не знаходимо у ньому багатьох уже на той час поширених в українській мові загальновживаних слів і таких, наприклад, термінів соціально-політичного характеру, як пролетаріат, буржуазія,клас, революція, соціалізм і под., а також інших слів іншомовного походження. Багато слів, вміщених до Словника за редакцією Б.Д.Грінченка, за п'ятдесят років розвитку і збагачення української мови змінили своє значення: або набули нових, чи, навпаки, втратили деякі з поданих у цьому Словнику значень. Цей Словник, зрозуміло, не може бути також надійним довідником щодо правописних норм сучасної української літературної мови. Усе це повинно бути певним застереженням для тих, хто буде користуватися даним перевиданням Словника української мови за редакцією Б.Д.Грінченка. У 1927—1930 рр. була зроблена спроба здійснити «виправлене й доповнене» видання Словника Б.Д.Грінченка за редакцією С.Єфремова та А.Ніковського, в якому виявилися націоналістичні настанови цих редакторів. Словник «збагатився», наприклад, лише на букву а такими словами, як абстинент — воздержник, воздержный человек, абстинёнтка— воздержница, абстиненція — воздержание, асекураційний — страховой, асекурація — страхование, страховка, асекурувати — страховать, такими формами, як аквареля — акварель, —і все це з посиланням на націоналістичний словник того ж самого А.Ніковського. Відповідно були використані й інші джерела: так, цитатою з М.Черемшини було підкріплене чуже українській мові слово алярм — тривога, з Ол.Левицького — слово апарат, для якого «удосконалювачі» словника знайшли лише одне значення невідоме українській літературній мові: церковная утварь, облачение (Барзо веле... апаратів церковних, лихтарів і инших річей набрала). Такий самий характер мали ї «виправлення», зроблені в Словнику. Редактори згаданого перевидання Словника Б.Д.Грінченка не завжди позначали свої виправлення і доповнення, зроблені часто відповідно до їх націоналістичних настанов. Природно, шо таке «перевидання» Словника української мови за редакцією Б.Д.Грінченка було справедливо засуджене громадськістю і припинене на букві н. При перевиданні Словника, яке здійснюється тепер, прийнята наукова настанова, що ні «удосконалення» ні «осучаснення» його, як і всякої іншої історичної пам'ятки, не припустиме. Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка цінний як лексикографічна пам'ятка, як історичний документ, як широке зібрання матеріалів живої народної мови, поєднаних з даними літературних джерел і може бути дуже корисним у спеціальних лексичних дослідженнях. І саме з урахуванням цього значення даного Словника постало питання про його перевидання фотомеханічним способом. Склад Словника української мови за редакцією Б.Д.Грінченка в багатьох моментах далекий від наших сучасних вимог до праці такого типу. Це, насамперед, стосується реєстру Словника. Тут є чимало брутальних і лайливих слів, а також слів, які відображають реакційну ідеологію або становлять неприпустимі образливі назви різних народів. Друге, на що треба звернути увагу в цьому плані, — це ілюстративний матеріал. В ілюстраціях до того чи іншого слова знаходять своє відображення відзначені вище недоліки реєстру; крім того, поряд з величезним, типовим для цього Словника, матеріалом, що об'єктивно відображає різні сторони життя народу, його набуту віками глибоку мудрість, особливо у фразеології, є досить значна кількість тенденційно підібраних ілюстрацій, шо відбивають чужу, а, часом і ворожу нам ідеологію або становлять власне церковну проповідь. Нарешті, цей Словник здебільшого не орієнтує того, хто ним користується, щодо сфери вживання того чи іншого слова, щодо приналежності його до літературної мови чи діалектів, хоч, правда, останнє часто можна встановити з позначення джерела ілюстрації. З дрібніших недоліків треба відзначити окремі випадки пропуску безсумнівних російських відповідників до українських слів, зокрема подачі до української видової дієслівної пари лише однієї видової форми в російській частині, невідповідності посилань від одного слова до іншого тощо. При критичному використанні цього видання треба враховувати ідеологічні позиції Б.Д.Грінченка з проявом націоналістичних настанов. При підготовці цього Словника до перевидання в ньому зроблено лише правки суто технічного порядку. Основні типи виправлюваних помилок: плутання українського и з російським ы і навпаки, пропуск розділових знаків у частині розробки слова (але не в ілюстраціях), перевернуті літери у курсиві (ирошу замість прошу, шобі замість тобі і под.) та деякі інші. Усі наявні у Словнику написання, типові для правопису кінця XIX — початку XX ст. залишаються, звичайно, без зміни, напр.: позначення пом'якшення кінцевого р — вівтарь, вівчарь; закінчення и в родовому відмінку однини іменників жіночого роду на приголосний — безневинність, -ности, безперечність, -ности, відомість -мости: написання и на початку слова — инший, иноді, а також у префіксованих — переиначити, написання ізамість и в словах типу вимірати, відмірати, відпірати, підбірати та ін. Зберігається також літера ґ (ґазда, ґеґекати, ґиґнути), якої немає в сучасному українському алфавіті. У Словнику, що перевидається, випала частина матеріалу між словамизахищатися і зацаринський. У згадуваному вже нами перевиданні С.Єфремова та А.Ніковського цей пропуск (4 сторінки) відтворюється ніби за рукописом Б.Д.Грінченка. В рукописі Словника, що зберігається в Києвіі в Державній публічній бібліотеці УРСР, саме ця частина матеріалів тепер відсутня. Беручи до уваги дуже вільне поводження названих редакторів з матеріалами Б.Д.Грінченка та підробки, до яких вони вдавалися, готуючи це видання, ми вважаємо за краще не поновлювати цього пропуску за таким непевним джерелом. . Словник є не тільки мовною скарбницею. Науковці відзначають надзвичайно цікавий зміст наведених у словнику ілюстративних цитат, у яких знаходимо відображення побуту, звичаїв, духовних якостей нашого народу [1,с.145]. Це своєрідна енциклопедія, у створенні якої велика роль належить Б.Грінченкові – яскравій мовній особистості, ерудованому лінгвісту. Постать Бориса Грінченка в культурному русі України кінця ХІХ – початку ХХ століття є однією з найпомітніших. Він залишив свій набуток практично в усіх царинах громадсько-культурного життя: у педагогіці, музейній, видавничій та бібліотечній справі, розбудові національних інституцій, що дбали про просвіту українського народу. Його називали апологетом та “великим трударем” української культури. Варто згадати, що саме з роботи над «Словарем української мови» починається київський період життя та діяльності Б.Д.Грінченка. За словами С.О.Єфремова, “в кінці 90-х років Грінченки опинилися в Чернігові без посади і заробітку, як неблагонадійні... Власне за гонорари від видань вони проіснували більше року до того часу, коли “редакція “Киевской старины” заходилася опрацьовувати великий словниковий матеріал, назбираний десятиліттями, і цю роботу доручено було Грінченкові. Року 1902 Грінченки переїздять до Києва. Півтретя року тягнеться знов спільна робота над словником, що дала згодом капітальну на ті часи працю – “Словарь української мови” [4,с.91]. Передмова автора та історія цього словника показують, якої глибинної роботи вимагало його створення. Починаючи з 60 років, у формуванні лексики української мови брали участь корифеї української думки Т.Шевченко, А.Свидницький, Ганна Барвінок, П.Куліш, М.Костомаров, П.Чубинський, М.Лисенко, К.Михальчук, О.Русов та інші, які відчайдушно «розкопували глибокі поклади народної мови та шукали її законів, відголосу історичного процесу» [2,с.5]. На той час уже близько тридцяти років над словником працювали київські гуртки та громади, особливо студентські. Було зібрано дуже багато матеріалу, але, за спогадами П.Я.Стебницького, «упорядкувати все те до ладу, щоб усьому світу можна було показати все багатство і красу народньої української мови, – не було кому, бо для цього треба було людину добре підготовлену” [4,92]. Наприкінці 1895 року часопис "Киевская старина" оповістив про передплату на "Словник української мови", перший том якого повинен був побачити світ у вигляді додатку до часопису вже 1896 року. Але, як згадував академік С.Єфремов, коли "з довгожданим та давносподіваним словником зважилися вийти нарешті на люди, то сама редакція побачила, що виступати з таким словником був би скандал, безмірно більший навіть за недодержання обіцянки й обов'язку перед читачами та передплатниками". Матеріал потребував ще великої праці. Ставало зрозуміло, що успіх тут залежатиме від залучення до роботи над словником працьовитої особистості, патріотично відданої рідній культурі. Такою постаттю і був Б.Грінченко – широко відомий письменник, знавець української мови, видавець книжок для народу, редактор «Етнографічних матеріалів». Його запрошували до роботи над словником і раніше, коли працював у Чернігові. Тоді редакція журналу “Киевская Старина” упорядковувала та систематизувала матеріал, який збирався протягом тривалого часу. Очевидно, що “Словарь” був працею громадською. Однак справжньою душею цього словника став Б.Д. Грінченко. Він, будучи вже головним редактором, за порівняно короткий термін зумів ґрунтовно доопрацювати словник. Опубліковану лексикографічну працю згодом цілком заслужено стали називати “Словником Грінченка”. Стосовно створення словника редакція поставила перед Б.Д.Грінченком досить складні вимоги. В одному з листів до В.Гнатюка Борис Грінченко писав: “…роблю словарь: і руками, і ногами, і зубами роблю, бо академічний термін близько – хоч розсядься, а постався” [4,с.93]. Важливим є той факт, що при редагуванні «Словаря» Грінченко користувався не лише матеріалом, дібраним для нього раніше редакцією «Киевской старины», а залучив і свої набутки, адже все свідоме життя він сумлінно збирав українське слово. “Матеріалу було мені дано, – згадував Борис Дмитрович, – тільки 49 тисяч слів і, не вважаючи на всі мої домагання, не схотіли доповнити цей матеріал новим. Ми з жінкою доповнили словарь скільки змогли з власного матеріалу, але все ж часу було так мало (Словарь робився на академічий конкурс, і останні років півтора мені доводилося сидіти над ним 10–11 годин щодня), що північні діялекти і ще дещо зосталися не повно зарепрезентовані. Через те Словарь одібрав од Академії Наук тільки другу премію, хоч про саму роботу і про знакову вартість словаря Академічна рецензія озвалася дуже прихильно” [4,с. 93]. Навряд чи й можна уявити всю титанічну працю Грінченка над упорядкуванням «із додатками власного матеріалу» безцінного чотиритомного «Словаря української мови». На самому початку роботи Борис Дмитрович зробив підрахунок матеріалу й часу і визначив для себе щоденний обсяг роботи, якого додержувався неухильно. Цей «рахунок роботи» не раз ще зазнавав перевірки, зростаючи, відповідно до того, як розросталась робота над словником. 1 березня 1903 року рахунок дав такий результат: «Треба щодня робити 120 слів». 8 жовтня того ж року: «157 слів на день треба робити». 26 січня 1904 року новий висновок: «173 слова на день». І Грінченко педантично робив стільки, скільки припадало після останнього рахунку. Він дуже уважно ставився до кожного слова, ретельно обґрунтовуючи його доцільність у реєстрі. Це сотні й сотні тисяч карток - на кожне слівце. Маленький кабінет Грінченка в будинку на Гоголівській був завалений картками, зшитками словника, підручниками, книгами до такої міри, що повернутись було ніде. І в цьому кабінеті щоденно з ранку до вечора оброблявся запланований матеріал. У передмові до словника академік С.Єфремов зазначає: «У всьому, крім словника, він обмежив себе до minimum’a, жив анахоретом, бачився з людьми здебільша тільки в призначені години, спочивав тільки в неділю. Зате це давало maximum робочого напруження і все нові частки готового словника» [3,с.24]. «Словарь» вийшов друком у 1903 році й став необхідним світочем для всякої допитливої інтелігентної людини, а також для мільйонів тих, хто хотів нею стати. Закінчена була величезна робота, що проводилася десятиліттями, забрала силу енергії, викликала багато надій. І кожна сторінка «Словаря» засвідчує титанічну працездатність редактора, який кожне слово, як необроблений камінчик, обтісував, відшліфовував, клав на призначене місце. «Діло те було переломовим в історії нашої лексикографії, з його, як зазначено вже, починається нова в ній сторінка. І цілком справедливо і по заслузі завжди стоятиме першим на ній ім’я – Бориса Грінченка» [3,с.24]. Грінченків словник став одним із найважливіших здобутків ученого, що не втратив своєї актуальності й до сьогодні. Б.Д.Грінченко вважав: якщо мова не буде розвиватися, то не зможе розвиватися й народна думка, що призведе до загибелі творчих сил нації. Послідовний прихильник розвою української мови на ґрунті вивчення народної традиції, він постійно прагнув до “оживлення” мови соковитим народним словом. Розквітатиме наша українська мова – існуватиме й народ.