Лексикографія – розділ мовознавства, об’єктом якого є вивчення принципів систематизації слів та фразеологічних зворотів, укладання їх у словники.
Існують енциклопедичні словники – спеціальні словники довідкового характеру, лінгвістичні словники – власне мовні.
Енциклопедичні словники містять довідковий матеріал з усіх галузей знань. Туди вміщують тексти, фотографії, малюнки, репродукції, картографічні матеріали, таблиці. «Українська радянська енциклопедія»(12т. 1977 – 1985 рр.), «Енциклопедія українознавства» (1933 – 1994 рр.).
Лінгвістичні бувають одномовні та перекладні. Одномовні поділяються на тлумачні, міжслівних зв’язків, діалектні , історичні, довідково-лінгвістичні. У перекладних словниках представлено переклади слів та фразеологізмів з однієї мови на іншу. Найпоширеніші двомовні, хоча є і багатомовні. Серед одномовних найбільш вагомими є тлумачні словники, в яких пояснюється значення слів, подаються основні мовні характеристики.
У словниках іншомовних слів уміщуються слова, запозичені з різних мов.
Термінологічні словники містять визначення слова–терміна і відомості про використання його в певній системі знань.
Словники мови окремих письменників служать для систематизації й пояснення слів, уживаних письменником у його творах.
У діалектних словниках зібрана лексика територіальних діалектів, з’ясовується значення і характер поширення діалектних слів.
У словниках синонімів, антонімів, омонімів, паронімів розкриваються змістові і стилістичні зв’язки між словами та притаманні словам певних груп.
Орфографічні словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення.
Орфоепічні містять інформацію про літературну вимову та наголос слів.
Етимологічні розкривають походження слів, їх первинне значення, історичний розвиток.
Фразеологічні вміщують насамперед цілісні звороти, пояснюють значення стійкого сполучення слів, особливості походження.
В українській лексикографії найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» — першого тлумачного словника української мови, найповнішого та найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник, виданий упродовж 1970—1980 років, містить близько 135000 слів.
Помітним явищем у розвитку української лексикографії стала поява словників, присвячених мові окремих письменників: «Словник мови Шевченка», «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка». Готуються нові словники, присвячені описові словесних скарбів із творів найвидатніших майстрів українського художнього слова. Як уже відзначалося, серед тлумачних словників важливе місце посідають словники іншомовних слів.
1974 року побачив світ «Словник іншомовних слів» за редакцією академіка О. С. Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, вживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. 1985 року вийшло друге видання цього словника.
