Саморозвиток особистості можна розглядати як інтеграцію соціального і особистісного, зовнішніх і внутрішніх чинників, мета взаємодії яких полягає у поступовому, вільному сходженні людини до ідеалу.
Саморозвиток - це розгортання власної індивідуальності шляхом ненасильницького-поєднання бажаного і потрібного.
Проблема саморозвитку особистості у практичній педагогічній діяльності ще не зайняла належного місця. Про це свідчить і недостатня увага педагогів до даної проблеми, їх бажання підпорядкувати процес самотворення особистості абстрактній педагогічній ідеї, байдужість вихователів до невід'ємного прагнення учня самореалізуватися. Відповідно проблема саморозвитку особистості залишається неусвідомленою підлітками і незрозумілою для них.
Розглядаючи проблему саморозвитку особистості, акцентуємо увагу на наступних положеннях:
- саморозвиток - це процес, який сприяє самоудосконаленню, самореалізації особистості; •
- саморозвиток особистості має діяльний характер: поза її власною активною діяльністю, бажанням і власним зусиллям в роботі над собою її особистісне формування неможливе;
- внутрішніми стимулами розвитку особистості є її потреби, мотиви, інтереси та установки;
- основою формування потреб, мотивів, інтересів та установок особистості є внутрішні суперечності, які стимулюють активність особистості, сприяють її саморозвитку;
- зовнішніми факторами саморозвитку особистості є впливи середовища та цілеспрямоване виховання;
- зовнішні умови впливають на розвиток особистості не безпосередньо, не прямо, а лише проходячи через її внутрішню сферу і породжуючи у неї відповідні потреби, що зумовлює несхожість, різноманітність і неповторність особистісного розвитку кожної людини, її індивідуальну, своєрідність;
- саморозвиток особистості - це не самовільний, спонтанний процес;
- визначальну роль виховання може виконувати лише за умови, якщо буде будуватись на ідеях саморозвитку і самоудосконалення особистості;
- ідея саморозвитку особистості повинна стати провідною в практичній діяльності школи, вчителя.
