1.       Етика – наука про мораль.

2.       Сутність та зміст ділової етики та культури ділового спілкування.

1. Професійна культура та мораль
2. Ділове спілкування та його особливості

5.       Моральна культура як етична основа спілкування. Рівні моральної культури спілкування

1. Етичні засади сучасного бізнесу

 

1.       Етика - наука про мораль

Етика - наука про мораль: її природу, сутність, специфіку, роль і місце в розвитку людини, іншими словами, про правильне (і неправильне) у поведінці. Вона вивчає особливу сферу людської діяльності, її закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, у структурі моральної свідомості.

Треба розрізняти етику як на­уку, а мораль як реальне явище, яке вона вивчає. Мораль є формою суспільної свідомості, спрямованою на ствердження самоцінності людини, її прав на гідне і щасливе життя. Етика не створює моралі. Остання виникає й розвивається у співжитті людей як спосіб міжлюдських відно­син.

Етика визначається як наука, в якій осмислюються, узагальнюються, систематизуються історичні форми мо­ральності, формуються етичні доктрини, теорії, що пояс­нюють природу, функції моральності, закономірності її розвитку. Отже, етика звернена до складного світу людини, її родової суспільної сутності, котра реалізується в мораль­ній діяльності живих, конкретних, цілісних індивідів.

Етимологічно слово «етика» виникає зі слова «ethos», що спершу означало звичне місце існування (ethos людини, ethos звіра). Стосовно людини смисл сталого характеру її існу­вання — ethos'a людини — визначається через побут, звичаї, характер. У такому ж значенні пізніше у римлян зі слова mos (mores), яке означало нрав, звичай, характер, утворюється термін moralitas — мораль. Уживання цих термінів для відображення одного й того самого змісту в давні часи вказує, по-перше, на те, що нрави і звичаї, вироблені без­посередньо в практичному житті людей, виражали стійкий характер ethos'a людини, по-друге, що моральність як по­хідне від побуту словоутворення, означає те ж саме, що й мораль. Не менш істотним є й те, що в нравах та звичаях охоплюються дві сторони взаємин між членами спільності: психологічна, внутрішня, звернена до характеру, й зовніш­ня, пластично виражена у звичаях. У єдності цих двох сторін і закладені підвалини мо­ральності: її суспільна сутність, що охоплює своїм пере­творюючим змістом внутрішній світ людини, спільноти й становить стійкий характер ethos'a людини, зовнішнє плас­тичне вираження моральності у звичаях, котрі змінюються в різних умовах побуту. Виділяючи в побуті та звичаях те, що закріплюється як належне людині, тобто певну специфіку, яка тлумачить­ся древніми як вічні закони богів, ми інтерпретуємо її як виражену в моральній формі зв'язку людей суспільну сут­ність людини. Моральність як неписані закони виступала єдиним, регулятором життя спільності.

Термін «етика» в значенні вчення про моральність вводиться Арістотелем. Арістотель уводить етику в систему філософських наук як самостійну дисципліну, котра вивчає сферу міжлюдських відносин, діяльність індивіда як розумної й суспільної істоти, і міститься між психологією (наукою про душу) й політикою (наукою про державу).

Розглядаючи моральне не як приречене людині, а як таке, що виникає в діяльності й визначає її розвиток, Арістотель підкреслює: «...не можна бути практичним, не бу­дучи моральним». Арістотель виводить цей зв'язок із то­го, що «моральний характер мети допускає лише моральні засоби», й підводить до розуміння універсального значення моральності для людської діяльності. Керуючись тим, що моральність формується у відповідності з життям людей і що вплив на моральний розвиток здійснюється через ор­ганізацію діяльності людей, Арістотель висловлює важли­ву думку про те, що коли «натовп не звик підкорятися соромові, а тільки страхові, й стримується від лихого не через те, що це ганебно, а лише внаслідок покарань... Неможливо, або принаймні нелегко змінити під впливом на­уки те, що здавна вкоренилося в побуті».

Особливість моральних відносин полягає в тому, що в них суспільна сутність людини виражена в потребі співпричетності з іншим, суспільством, реалізується безпосередньо у ставленні до іншого як до людини, визначає мету моральних відносин і відповідні їй засоби досягнення. Тому з часів Арістотеля моральні відносини виокремлюються в їхній своєрідності як міжлюдські, визначаються як відносини безпосередньо між людьми на відміну від виробничих, правових тощо, в яких відношення людини до іншої, суспільства опосередковане виробництвом продук­ту, законом і т. п.

Слід розрізняти поняття "мораль" і "моральність", хоч певною мірою вони розглядаються як синоніми. Мораль передусім є певною формою свідомості, сукупністю усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм поведінки, а моральність здебільшого розуміють як втілення цих принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Природно, що таке втілення має дещо інший зміст, ніж сукупність абстрактних правил і приписів моралі.

Коли ми розглядаємо мораль, то маємо на увазі її, по-перше, як характеристику особистості, сукупність властивих їй моральних якостей (правдивість, чесність, доброчинність та ін.), по-друге, як характеристику взаємин між людьми, сукупність моральних норм (вимог, правил, заповідей). Ви­являються ці моральні якості та відповідність поведінки людини загальноприйнятим моральним нормам, насамперед у спілкуванні. Л. Фейєрбах писав, що людська сутність проявляється лише у спілкуванні, у єдності людини з людиною, в єдності, що спирається тільки на реальність відмінності між "Я" та "Ти".

1. Сутність та зміст ділової етики та культури ділового спілкування

Економічна діяльність, бізнес, менеджмент можуть успішно здійснюватися тільки за наявності загальноприйнятих етичних норм. Повинні існувати певні правила, норми, які вказують яка поведінка є допустимою, а яка ні. Адже, якщо діловий партнер не “тримає слово”, зриваються переговори, поставляються неякісні товари, відбувається обман, нечесна конкуренція, неповага, грубість  до партнерів, клієнтів, покупця – це все буде гальмувати економічні успіхи, бізнес.

Деякі з етичних правил, норм записані в вигляді законів і нормативів, деякі є елементом традиції, культури, моралі. Вже у Біблії сказано: “Не вимагай хабарів”, “Поводьтеся з іншими людьми так, як ви бажаєте, щоб поводилися з вами”.

Сукупність цих формальних і неформальних норм складає предмет ділової етики. Ділова етика  – система знань про моральні аспекти ділових стосунків між людьми, а також людиною і суспільством. Ділова етика визначає систему моральних цінностей, критеріїв та параметрів у відносинах між виробниками і споживачами, між організаціями (підприємствами), між організаціями та державою, в самих організаціях та ін. Ділова етика визначає систему моральних цінностей, критеріїв та параметрів відносин між керівником і співробітниками, відносин в організації загалом.

Використання принципів на норм ділової етики впливає на :

·            регулювання відносин між економічними суб’єктами ринку;

·            виконання норм та правил державного регулювання;

·            регулювання відносин бізнесу із споживачами;

·            відносини бізнесу із суспільством;

·            культуру ділового партнерства.

Ефективність бізнесу, ефективність діяльності організації в значній мірі залежать від моральних якостей керівника, які виявляються у його діловій поведінці, взаємодії та спілкуванні (відповідальність за доручену справу, корпоративна солідарність, самовдосконалення, повага до людей та ін.).

Так, японська фірма “Мацусіта електрик” у своєму етичному кодексі визначила, що менеджери, керівники повинні дотримуватися таких цінностей, як об’єктивність, справедливість, здатність згуртувати інших, скромність, вміння висловлювати позитивні оцінку діяльності іншої людини.

Американська асоціація вищих керівників 250 корпорацій опублікувала звіт про етичну політику і практику своїх членів. У звіті зроблено висновок про те, що менеджери, особливо вищої ланки, повинні підтримувати норми етичної поведінки, виступати ініціаторами формування етичних цінностей у компаній.

Значимість ділової етики також полягає у тому, що вона виконує функції не тільки моральної оцінки, але, що важливо, є засобом прийняття рішень, що дає можливість правильно вирішувати бізнесові та управлінські питання, розв’язувати суперечливі та конфліктні проблеми морального характеру.

Культура, до якої людина приєднується з дитинства, бага­тогранна. Це художня культура, культура життєвого само­визначення, економічна культура, політична та правова, інте­лектуальна та моральна, екологічна та фізична, культура спілкування та культура сімейних взаємин, професійна куль­тура. Саме культура спілкування тісно переплітається з усіма іншими названими компонентами.

Цариною людської моральності один із сучасних українських етиків В. Малахов називає спілкування. Він наголо­шує, що людська моральність виявляється не у свідомості й навіть не у діяльності людини, а саме в її спілкуванні з іншими. Оскільки у повноцінному спілкуванні людина постає саме як суб'єкт, то завжди актуальною є проблема морального самовизначення партнерів один відносно одного. Залежно від цього вибору й самовизначення спілкування може виявитися для людини найвищою, найжаданішою розкішшю (А. де Сент-Екзюпері) і справжнім пеклом (Ж.П. Сартр).

Спілкування є однією з центральних проблем, крізь призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.

Спілкування завжди пов’язане з певним предметом спілкування, який визначає сутність, специфіку спілкування. Існує спілкування інтимне, професійне, світське, ділове та ін.

Культура професійного спілкування – це сума набутих людиною знань, вмінь та навичок спілкування, які створені, прийняті та реалізуються в конкретній професійній діяльності.

Цікаво, що в основному із розуміння ролі й знання механізмів спілкування виник менеджмент як функція керів­ництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію. Менеджер, керівник витрачає на спілкування до 80 % робочого часу, аби реалізувати свою роль у міжособистісних взаєминах, інформаційному обміні та процесі прийняття рішень і виконання управлінських функцій планування, організації та контролю. Тому спілку­вання для них процес, який пов'язує всі основні види управ­ління. 75 % американських, 63 % англійських та 85 % японських підприємців вважають, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху позитивного результату в їхній діяльності, тобто нерезультативне спілкування — одна з основних причин виникнення проблем у їхній роботі. Відомо, що американський мільйонер Дж. Д. Рокфеллер стверджував: спілкування з людьми — це товар, за який він гото­вий заплатити більше, ніж за щось інше.

1.  Професійна культура та мораль

Від культури поведінки, говоріння, слухання та мови залежать ре­зультати професійної діяльності. Саме в цьому аспекті мож­на говорити про професійну культуру, тобто про відпо­відність поведінки, говоріння, слухання, мови у професійній діяльності загальноприйнятим нормам і принципам, насам­перед моральним, а також вимогам, що ставляться саме до цієї професії. Людина, займаючись якимось видом діяльності, не тільки виявляє свої моральні якості, а й впливає через них на інших, йдучи до поставленої мети.

Є цілий ряд професій, представникам яких треба не тільки знати, а й діяти відповідно до моральних принципів, бо об'єк­том їхньої діяльності є людина. Можна назвати професії ліка­ря, вчителя, судді, священнослужителя. Ці професії виникли дуже давно, і з їх появою пов'язане поняття професійної мо­ралі. І хоч деякі професії, скажімо, менеджера або маркетолога, з'явилися не так давно, проте успішність їх діяльності теж цілком залежить від дотримання ними моральних норм та принципів.

Професійна мораль — це те, що конкретизує загально­людські моральні цінності (норми, принципи, поняття) у кон­кретних професіях. Особливості професійної моралі вивчає професійна етика. Коли говорять про професійну етику, ма­ють на увазі, що це такі моральні обов'язки, в яких відби­вається ставлення представника певної професії до об'єкта праці, до колег за професією, до партнерів, до суспільства за­галом. Це насамперед усвідомлення своєї моральної відпо­відальності й готовність виконувати свій професійний обов'я­зок. Центральним поняттям професійної моралі є по­няття професійного обов'язку, яке поєднується з поняттям відповідальності. Проаналізувати результати своєї праці з позицій загальнолюдських моральних цінностей спеціалісту допомагає професійна совість. Вона пересікається з такими поняттями як професійна честь, профе­сійна справедливість. Від професійного такту залежать взає­мини з іншими людьми, вирішення з ними під час спілкуван­ня ділових проблем. Ділова етика регулює відносини бізнес­мена з партнерами, керівника організації з підлеглими. На жаль, серед тих, хто сьогодні займається бізнесом, є люди, дії яких вступають у суперечність з чинним законодавством і моральними цінностями.

За останні десятиріччя моральні цінності у професійній діяльності змінилися — раніше вищими були суспільні інте­реси, тепер — індивідуальні. Кожний прагне власного само­збагачення, більше того — досягти успіху за рахунок інших. Це — шлях у нікуди. Професійна діяльність має бути спря­мована на досягнення двох цілей: індивідуального і суспіль­ного блага, які перебувають у взаємодії. Так і діє справжній професіонал. Він розвиває свою справу, і це сприяє розвитку суспільства. За свою працю він має отримувати добру платню, користуватися повагою, відчувати, що цінують його професій­ний талант. Тоді людина відчуватиме задоволення життям. І, навпаки, незадоволеність професійною діяльністю може призвести до появи в людини негативних рис, навіть до ду­шевного розладу. Розуміючи це, багато компаній, фірм, орга­нізацій вживають заходи щодо створення в колективах тако­го морально-психологічного клімату, який би сприяв профе­сійному зростанню працівників, встановленню довірчих відно­син у спілкуванні між колегами, з партнерами та клієнтами, приділяють багато уваги дотриманню працівниками службо­вого етикету.

 

1. Ділове спілкування та його особливості

Предметом ділового спілкування виступає “діло”, справа, коли співрозмовники взаємодіють з приводу конкретного “діла”.

 Є різні розуміння поняття “ділове спілкування”. Одні вважають, що спілкування слід вважати діловим, якщо його змістом виступає соціально значуща спільна діяльність, інші вважають, що ділове спілкування – це усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми.

Ділове спілкування визначимо як спілкування, метою якого є організація і оптимізація виробничої, наукової, комерційної чи іншої діяльності, де на першому місці стоять інтереси справи, а не конкретних співрозмовників.

Ділове спілкування є специфічною формою контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозицією, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв’язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Фахівці визначають особливості ділового спілкування:

• наявність певного офіційного статусу об’єктів;
• спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв’язків між представниками взаємозацікавлених організацій;
• передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;
• конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв’язання конкретних завдань;
• взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
• значущість кожного партнера як особистості;
• безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать внутрішній світ.

 

1. Моральна культура як етична основа спілкування. Рівні моральної культури спілкування

Моральна культура спілкування – це зіставлення наших почуттів, мислення, поведінки, мовлення, слухання з вічними моральними цінностями й установками, принципами й нормами. Це культура, що пов’язана з утвердженням у суспільстві гуманістичних справедливих взаємин між людьми. Це здатність людини до вибору в спілкуванні необхідних форм і засобів, що сприйнятті й трансформовані людиною в процесі виховання і самовдосконалення.

Виділяють наступні рівні моральної культури спілкування:

-          ритуальний, коли люди спілкуються в буденному житті, дотримуються загальноприйнятих норм етикету

-          маніпулятивний, коли люди спілкуються з метою досягнення своїх цілей, нерідко за рахунок інших

-          гуманістичний, коли люди спілкуються, поважаючи одне одного, спільно вирішуючи проблеми і враховуючи при цьому інтереси усіх учасників спілкування

Основою гуманістичного рівня постають моральні цінності. Цінність – це суб’єктивна значущість певних явищ реальності, що пов’язана із задоволенням потреб суб’єкта, чи суспільства загалом.

Обираючи певні моральні цінності, людина підтверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, цілісність моральної свідомості загалом.

М. Рокіч поділяє моральні цінності на

-        термінальні (вони представляють мету або стан, якого бажано досягти, наприклад, мирне, комфортне життя, злагода в родині, щира дружба, внутрішня гармонія, щастя, кохання, мудрість, громадське визнання, свобода та ін.).

-        інструментальні (вони представляють метод або засіб досягнення мети, наприклад, широкий кругозір, честолюбство, здібності, хоробрість, вміння прощати, чесність творча уява, розум, відповідальність та ін.).

В залежності від ставлення до моральних цінностей виділяють наступні типи особистостей.

-      “Споживацький” тип. Мораль у його уяві – це утвердження себе серед інших. Мотивом поведінки чи спілкування у нього є та користь, яку він матиме від усього, що робить. Найбільша цінність для нього – потяг до особистого щастя. Він індивідуаліст, спочатку має бути добре йому, а потім іншим, довіряє лише собі.

-      “Конформістський” тип. Така людина дуже поєднана з середовищем, з оточенням. Її прагнення мають колективістський характер. Головний мотив поведінки – “бути як усі”. Спілкування з такою людиною досить легке, але вона не терпить біля себе людей несхожих на неї. Людина цього типу може порушувати правила, але дуже рідко загальноприйняті норми.

-      “Аристократичний” тип. Це яскрава особистість, яка плекає почуття власної гідності й підкреслює це під час спілкування з іншими. Її мораль не завжди схожа із загальноприйнятою. Люди цього типу обожнюють створений ними власний світ і діють відповідно до своїх уявлень, не думаючи про наслідки, дбають лише про себе і зверхньо ставляться до інших. Спілкуватися з такими людьми нелегко.

-      “Героїчний” тип. Людина цього типу завжди з чимось бореться. Веде себе у спілкуванні активно і наступально, не сприймає світу та інших людей такими, якими вони є, і хоче їх змінити. Як правило “герої” – соціально орієнтовані, у них розвинене почуття обов’язку, справедливості, але вони не характеризуються терпимістю до інших і не завжди використовують моральні засоби для досягнення мети.

-      “Релігійний” тип. Це люди для яких головна цінність сенс життя, а джерело моралі не в людині й суспільстві, а поза ними. Мотивом поведінки й спілкування з іншими є любов до ближнього та почуття єдності з людьми та світом. Дії людини такого типу не спрямовані на досягнення своїх вузьких інтересів.

Вміння розпізнати моральний тип людини допомагає зорієнтуватися і вибрати відповідну лінію поведінки для досягнення успіху. 

Основою гуманістичного спілкування є моральні цінності.

Цінності – об’єкти, явища та їх властивості, абстрактні ідеї, які втілюють у собі узагальнені ідеали, виступаючи завдяки цьому еталоном належного.

На поведінку людей та їхні взаємини з іншими, на характер і культуру спілкування впливають моральні цінності добра, морального обов’язку, відповідальності, справедливості, честі і гідності, совісті.

Золоте правило моральності: Не роби іншому того, чого б ти не хотів, щоб він робив тобі.

1. Етичні засади сучасного бізнесу

Чи може бізнес бути етичним? Чи має право на існування поняття “етика бізнесу”? Питання, яке в сучасних вітчизняних економічних реаліях розвитку ринкових відносин ще не знайшло однозначної відповіді. Етичний бізнес – це чесність, порядність, повага до партнерів, дотримання даного слова, здатність ефективно функціонувати на ринку згідно з діючим законодавством, встановленими правилами і традиціями.

У другій половині ХХ ст. в світі зростало занепокоєння неконтрольованим зростанням економіки і небезпекою, яка стала результатом цього зростання. Постала необхідність в розробці і впровадженні принципів бізнес-етики.

Початок етики бізнесу як окремої сфери знання датується серединою 70-х років. Саме з цього часу стали організовуватися конференції, семінари, присвячені етиці бізнесу. Вчені, представники бізнесу активно працюють над визначенням етичних принципів на міжнародному, регіональному, професійному, корпоративному рівнях.

Найбільш важливим кроком у цьому напрямі можна вважати прийняту в 1994 р. у швейцарському місті Ко Декларацію Ко – “Принципи бізнесу”. Основними принципами бізнесу у цьому документі визнано такі.

• Відповідальність бізнесу: від блага акціонерів до блага його основних партнерів.
• Економічний та соціальний вплив бізнесу: до прогресу, справедливості та світового співтовариства.
• Етика бізнесу: від букви закону до духу довіри.
• Повага правових норм.
• Підтримка багатосторонніх торговельних стосунків.
• Турбота про навколишнє середовище.
• Уникання протизаконних дій.

Свідченням того, що світ, незважаючи на проблеми, в цілому рухається до вироблення загальної, глобальної етики, свідчать документи першого всесвітнього конгресу з етики, бізнесу та економіки (Токіо, 1996) та інших міжнародних форумів.

З кожним роком розширюється усвідомлення етики бізнесу як складової ділової культури в різних країнах світу. Так, у серпні 2000 р. в Росії відбулася конференція “Бізнес і культура світу: репутація вітчизняного підприємництва та образ Росії у ІІІ тисячолітті”, на якій було прийнято “Принципи ведення справ у Росії”. У ній як найголовніше зазначається викладене нижче:

• Прибуток головніший за все. Але честь дорожча прибутку.
• Поважай учасників спільної справи – це основа стосунків та самоповаги. Виконуй прийняті ділові зобов’язання.
• Утримуйся від насильства та погроз як способів досягнення ділових цілей.
• Завжди веди справу відповідно до коштів.
• Виправдовуй довіру. Вона – основа підприємництва та ключ до успіху. Прагни завоювати репутацію чесного, компетентного та порядного партнера. Будь таким, яким ти хочеш бачити свого кращого партнера.
• Конкуруй достойно. Не доводь ділові суперечки до суду. Найнадійніший партнер той, який теж виграє всі угоди.
• Дотримуйся чинних законів та поважай законну владу.
• Для законного впливу на владу об’єднуйся з однодумцями на основі даних принципів.
• Роби добро не заради користі та марнославства. Не вимагай  за зроблене неодмінного суспільного визнання.
• При веденні справи, як мінімум, не завдай шкоди природі.
• Знайди в собі сили протистояти злочинності та корупції. Сприяй тому, щоб вони стали невигідними для всіх.
• Будь терпимим до представників інших культур. Вони – не гірші і не кращі за нас, вони просто інші.

Українське суспільство також рухається в напрямі визначення та утвердження принципів етики бізнесу, які, з одного боку, увібрали б у себе кращі традиції ділової культури українців, а з іншого – кращі норми цивілізованого бізнесу.

На шляху розуміння, а тим більше дотримання українськими бізнесменами етичних принципів існують різноманітні бар’єри:

Внутрішні:

• скептичне ставлення до етики в бізнесі;
• песимізм (нічого тут не зміниш; крали і красти будемо);
• фаталізм (зло всесильне, воно перемагає завжди і всюди);
• перекладання відповідальності на інших (я б із задоволенням, але ось інші…);
• невпевненість у своїй моральній послідовності;
• моральна нестриманість;
• страх стати неконкурентоспроможним;
• завищена самооцінка.

Зовнішні:

• закони, суспільна думка;
• підкуп чиновників;
• недобросовісність ділових партнерів;
• застосування силових методів у стосунках із партнерами;
• необов’язковість у ділових комунікаціях.

У сфері торгівлі:

• порушення зобов’язань по платежах;
• порушення строків постачання;
• закупівля та продаж товарів із простроченими термінами реалізації;
• непрофесійність персоналу;
• операції з контрабандним товаром.

У сфері виробництва:

• виробництво товарів низької якості;
• підробка торгових знаків;
• створення підставних фірм та перекачування коштів.

У сфері фінансів:

• затримка операцій з метою “прокручування” грошей;
• нечесність персоналу;
• розголошення комерційної таємниці, крадіжки, змова з конкурентами;
• підробки документів тощо.

Українські вчені, політики, бізнесмени намагаються знайти відповідь на питання, що потрібно зробити аби етичні норми бізнесу стали реальністю?

Результати соціологічних досліджень свідчать, що для встановлення етичних принципів ведення бізнесу необхідні такі кроки:

• розумна податкова політика;
• чітке та стабільне правове регулювання економіки;
• ліквідація організованої злочинності, корупції;
• політична стабільність;
• професійність підприємців;
• рівні умови для всіх для ведення бізнесу;
• формування у суспільстві позитивного іміджу підприємця;
• формування корпоративної етики підприємців;
• навчання етичним основам бізнесу.

Ступінь дотримання партнерами етичних стандартів відіграє вагому роль у бізнесі. Без чесності і порядності в системі відносин між фірмами, банками та окремими фізичними особами ефективна і тривала підприємницька діяльність неможлива. Без дотримання ділового протоколу та етичних норм бізнес, який в багатьох випадках ґрунтується на основі неформальних угод, неформальних контактів, довіри партнерів один до одного, виявляється неефективним. Тому у своїй діяльності підприємець має обов’язково керуватися усталеними нормами поведінки.

Основні поняття і ключові слова: етика, мораль, моральність, добро і зло, етикет, функції моралі, етика ділових стосунків (ділова етика), економічна етика, етика бізнесу, спілкування, культура професійного спілкування, ділове спілкування, предмет ділового спілкування; особливості ділового спілкування.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Ботавина Р. Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. – М.: “Финансы и статистика”, 2004. – 208 с.
2. Гах Й. М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 160 с.
3. Герасимчук А. А., Тимошенко О. І. Етика та етикет. – К.: ЄУ. – 2006. – 350 с.
4. Герчикова И. Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. пособие – М.: Консалтбанкир, 2002. – 576 с.
5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. – К.: Наукова думка, 2001. – 242 с.
6. Зусін В. Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. –2-е вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с.
7. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. – Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2002. – 288 с.
8. Малахов В. Г. Етика: Курс лекцій. – К.: Либідь, 2000. – 304 с.
9. Мартыненко Н. М. Основы менеджмента: Учебник. – К.: Каравелла, 2003. – 496 с.
10. Палеха Ю. І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. – К.: ЄУФІМБ, 2000.– 250 с.
11. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. – К.: Кондор, 2008. – 356 с.
12. Сердюк О. Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. – К.: Професіонал, 2004. – 432 с.
13. Статінова Н. П., Радченко С. Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. – К.: КНТЕУ, 2001. – 280 с.
14. Стоян Т. А. Діловий етикет: моральні цінності і культура поведінки бізнесмена: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 232 с.
15. Чайка Г. Л. Культура ділового спілкування менеджера: Навч. посібник. – К.: Знання, 2005. – 442 с.
16. Шеломенцев В. М. Етикет і сучасна культура спілкування. – 2-е вид. – К.: Лібра, 2003. – 416 с.