Займенник як частина мови.
Займенник – це повнозначна змінна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх, і відповідає на питання хто? що? який? чий? котрий? скільки?
Конкретне лексичне значення займенників виявляється тільки в контексті, коли мовець співвідносить їх з певними іменниками, прикметниками та числівниками.
Хоч у мові займенників небагато, проте частота вживання їх у мовленні досить велика. Займенники використовуються як один з важливих засобів зв’язку між реченнями в тексті, уникнення повторень одних і тих самих слів, узагальнення сказаного попередньо.
За значенням і граматичними ознаками займенникові слова не однотипні. Вони поділяються на три групи:
● займенники, що співвідносяться з іменниками ( хто? що?):
я ,ти , ми , ви , він , вона, воно, вони, себе, хто ,що, хтось, щось, абихто, абищо, дехто, дещо, хто – небудь, що – небудь, будь – хто, будь – що, казна – що, ніхто, ніщо;
● займенники, що співвідносяться з прикметниками ( який? чий?):
мій, твій, ваш, наш, їхній, свій, той, цей, такий, весь, сам, самий, усякий, кожний, інший, який, чий, якийсь, абиякий, дечий, чийсь, деякий, будь – який, який – небудь, чий – небудь, казна – який, казна – чий, ніякий, нічий;
Розряди займенників за значенням.
За лексичним значенням і морфологічними ознаками займенники поділяються на дев'ять рядів:
● особові
я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони;
● зворотний:
себе;
● присвійні:
мій, твій, свій, наш, ваш, їхній;
● вказівні:
цей ( сей, оцей), той(отой),такий, стільки;
● означальні:
весь, всякий, кожен ( кожний ), інший, жодний ( жоден ), сам, самий;
● питальні:
хто? що? який? чий? котрий? скільки?
● питально – відносні:
хто, що, який, котрий ( використовуються для зв’язку складних речень);
● неозначені: ( питально – відносні + частки будь, небудь, казна – хтозна, де, аби, сь):
абихто, абищо, абиякий, дехто, дещо, деякий, дечий, декотрий, хтось, щось, якийсь, чийсь, котрийсь, скількись;
● заперечні ( ні ( ані ) + питально – відносні ):
ніхто, ніщо, ніякий, нічий, ніскільки, аніхто, аніщо, аніякий, анічий.
Особові займенники.
Особовими називаються займенники, які вказують на осіб, інших істот, предмети, явища, поняття.
Займенники я, ми ( 1-а особа ) вказують на особу, що говорить:
Я люблю свою хату поліську... Я люблю свій зажурений ліс ( Д. Фальківський ).
Займенники ти, ви ( 2 – а особа ) вказують на особу, до якої звернене мовлення, тобто до співрозмовника, слухача:
Ах, скільки радості,
Коли ти любиш землю,
Коли гармонії шукаєш у житті.
П. Тичина.
Займенники він, вона, воно, вони ( 3-я особа ) вказують на особу, яка не бере участі в розмові, або на предмет, про який іде мова:
Поет любить слово. Але він –не слуга слова, він – його володар ( М. Рильський).
З указівкою на одну виступає авторське ≤ ми ≥ , дуже поширене в науковому й публіцистичному стилях:
У вступному слові ≤ Від автора ≥ до посібника ≤ Українська фразеологія. Чим ми так говоримо? Ф. Медведєв пише: ≤ Ми зупиняємось докладніше у своїй праці на вивченні активних фразеологізмів, уживаних у різних стилях літературної мови, а також звертаємо увагу на фразеологічні вислови, поширені в усному мовлені ≥
Вживання ми замість я властиве офіційно – діловому мовленню ( так звертались до народу царі, королі, імператори) , мові художньої літератури ( часто з відтінком іронії).
Займенник ви може вживатись при зверненні до однієї особи ( ти ) як засіб вираження ввічливості й пошани. Тоді його пишемо з великої літери.
З листа Панаса Мирного до Марії Заньковецької ( 1903 р.):
≤ Городяни запрошують Вас взяти участь у виставі ≤ Наталка Полтавка ≥ під час святкування постанови пам’ятника нашому письменникові Котляревському... Ми певні, що Ваша завжди прихильна до слави рідного краю душа не обділить нас своєю ласкою, а Ваше чуле серце не обмине теплою прихильністю до нашого благання і жаги поряд з такими талановитими ви ставниками ≤ Наталки Полтавки≥ , як Кропивницьким, Саксаганський, Садовський і Затиркевича, і Вас, наша яскрава Зоре≥
