Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються в процесі суспільної комунікації.
Виділяють такі типи норм літературної мови:
— орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень, акцентологічні норми);
— графічні (передача звуків на письмі);
— орфографічні (написання слів);
— пунктуаційні (вживання розділових знаків);
— лексичні (слововживання);
— морфологічні (вживання морфем);
— синтаксичні (керування, узгодження, поєднання й розміщення слів, речень);
— стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування).
Мова професійного спілкування – це форма сучасної української літературної мови , специфіку якої зумовлюють особливості спілкування у виробничо-професійній сфері. Мова професійного спілкування – це спеціальна мова, насичена професіоналізмами і термінами, це мова для спеціальних цілей і потреб.
Усі лексичні одиниці професійних текстів переділяються на чотири різновиди:
1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;
2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);
3) професіоналізми;
Термін - слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретній галузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузі разом із загальновживаним лексиконом.
Професіоналізм - слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи.
Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції.
Мовна професійна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.
Мовленнєва професійна компетенція - це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.
4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність.
