Обробка землі, вирощування хліба — це провідна галузь господарства українців. Поступово землеробство на українських етнічних землях поділяється на три основні напрями: рільництво, городництво і садівництво, які однаковою мірою притаманні нашому народові й сьогодні. В садах і на городах вирощували в основному ті ж культури, що і нині поширені на українській землі. Якщо садівництвом традиційно займалися чоловіки, то городництво з незапам'ятних часів було заняттям жінок. Шанувалися всі звичаї, пов'язані з хлібом. Вдома не слід бути без хліба жодної ночі, бо обсядуть злидні. Хліб українці споконвіку вважають святим, а землю — матір'ю-годувальницею, тож кількатисячолітня традиція догляду за нивами відповідно й виробила силу-силенну звичаїв, обрядів, забобонів, пов'язаних із майбутнім урожаєм.
Тваринництво - галузь сільського господарства, основним завданням якої є розведення сільськогосподарських тварин для потреб людей. Тваринництво прийнято поділяти на такі основні галузі: м'ясне і молочне скотарство, вівчарство, свинарство, конярство, козівництво, кролівництво, птахівництво. Свинарство в Україні є другою за значенням галуззю тваринництва після скотарства. Нині в Україні свинина користується більшим попитом, ніж яловичина, оскільки вона є традиційною їжею, притаманною осілим народам. Конярство було одним із найдавніших занять, і слід зазначити, одним із найулюбленіших у господарській діяльності праукраїнців.
Допоміжні види господарської діяльності українців
До галузей тваринництва належать також шовківництво (вирощування шовкопряда) та бджільництво. Основна продукція цих господарств — це кокони шовкопряда, з яких виробляють натуральний шовк. Мед — також традиційний напій; він використовувався і для виготовлення солодких страв. Одним із найдавніших занять українців було рибальство. Це підтверджують численні археологічні знахідки знарядь рибальства: грузила з кераміки, поплавці, блешні, голки для плетіння сітей, остроги, гачки. Риби у наших річках завжди було багато: окунь, карась, щука… Основну частину риби прадавні українці споживали свіжою або солили та в'ялили, залишаючи для власного вжитку. Полювання було улюбленим заняттям давньоукраїнської знаті. Протягом середньовіччя велика кількість дичини приваблювала мисливців з усіх кінців Польщі і Росії. Запорожці переважно полювали на лисиць, хутро яких продавали купцям, і таким чином сплачували мито у військовий скарб і Січову церкву, а іноді самі шили одяг із хутра.
Шанувалися всі звичаї, пов'язані з хлібом. Вдома не слід бути без хліба жодної ночі, бо обсядуть злидні. На ніч хліб потрібно накривати рушником, бо він теж спить. Навіть якщо знайшов хліб, можна їсти, бо це дар Божий, над ним не владний ніякий злий дух.
Свинарство в Україні є другою за значенням галуззю тваринництва після скотарства. Вживання в їжу свинини відоме в Україні з давніх-давен.
Кролівництво було поширене переважно на Поліссі та в деяких областях лісостепової зони. Промислове виробництво м'яса та хутра кролів в Україні значною мірою доповнюєтьсяі за рахунок приватних господарств населення.
Важливою галуззю тваринництва є птахівництво. Кожна селянська родина має у своєму господарстві свійських птахів: курей, качок, гусей чи індиків. Утримання птахів, годівля, випасання (для качок, гусей, індиків) — відносно не трудомістка праця, якщо порівняти її з утриманням корів чи свиней. Тому птахівництво, в тому числі й домашнє, набуло великого поширення в усих районах України.
Як бачимо, господарство українців здавна було надзвичайно багатогалузевим, мало свої давні традиції, які не втрачені й донині.
