«Псалми Давидові» Т. Шевченка — це вільні обробки десяти біблійних творів. Поет звертається до тих псалмів, які дають відповіді на запитання морального й духовного змісту. Так, наприклад, у першому псалмі є роздуми про життєвий шлях, віру в Провидіння Боже як у винагороду за добро. Шевченко вважає, що має бути рівність перед Богом кожної людини незалежно від соціального становища і справедливість Божого суду. Поет виступає проти зла, лицемірства, сваволі, що панують у світі. Він гірко допитується в Бога, доки це триватиме. В останньому псалмі Шевченко все ж виражає віру в те, що «…осудять зло і навіки стане правда Божа. До переспівів біблійних псалмів Т. Шевченко звернувся в кульмінаційний момент своєї творчості. Ці обрані письменником десять псалмів, дали йому змогу висловити особисті думки, показуючи у реаліях біблійні історії Ізраїля, суспільні негаразди України. Робота Т. Шевченка над переспівами не одразу була поцінована сучасниками. Проте П. Куліш, добрий знавець Біблії і її перший перекладач українською мовою, творчу діяльність Кобзаря вважав важливою за значенням і блискучою за рівнем виконання. У листі до М. Костомарова він справедливо зазначив, що Шевченків переспів псалмів не тільки добра християнська й просвітительська справа, а й праця, яка вивищує українську мову.Поет утверджує рівність перед Богом кожної людини, незалежно від соціального становища, і справедливість Божого суду. (Псалом 81)У «Давидових псалмах» Т. Шевченко висловив немало прохань до Бога про заступництво й особисте спасіння. Але ще палкіше молить він й благає Господа захистити уярмлений, знедолений народ (псалом 43). Із 150 псалмів поет відібрав десять, які дали йому змогу виповісти особисті почуття і думи, а в реаліях біблійної історії Ізраїлю побачити виразні паралелі до суспільних негараздів України. Десять поезій Кобзаря є не лише високохудожніми переспівами пісень-молитов, а й своєрідними заповітами рідному народові. Тут митець якраз і подав нам, його нащадкам, мудрі настанови, як маємо жити вільними людьми:
- беззастережно вірити і любити Творця неба й землі;
- пам’ятати про Божий суд і важливу вимогу його: перемога добра над злом, правди над непрaвдою;
- бути в ірними і люблячими дітьми рідної землі, дбаючи про єдність.
Специфіка, жанр поеми-містерії „Великий льох”, її образи, вираження у філософсько-притчевій формі історіософської концепції поета.
Поема «Великий льох» - один з найвизначніших творів поета історіософського змісту й націософського спрямування. В оригінальній, новаторській художній формі Шевченко втілює свою філософсько-поетичну концепцію історії України, головно зламного її етапу - злуки з Москвою та фатальних для нації політичних, соціальних вислідів цього рішення. У "Великому льосі" висловлено провідні тенденційні уявлення поета про майбутнє краю, віру в пробудження українського народу, його духовне відродження, здобуття незалежності та розбудову національної держави. Поштовхом для створення містерії став епізод культурної історії — проведення археологічних розкопок російськими вченими із залученням наглядачів-поліцейських.Поета надзвичайно вразило нищення прадавніх могил — символу минулої козацької слави українців. Саме в час написання поеми в Україні з дозволу царату здійснювалися археологічні розкопки могил в селі Суботові коло Чигирина, де колись жив Б. Хмельницький. Народ сприймав це як глумління над його святинями.Наявність алегоричних образів, образів-символів, переплетіння реальності з фантастикою, поєднання сучасного та історичного — усе це становить жанрову специфіку поеми, яку визначають як політичну містерію. Основний містичний мотив у містерії «Великий льох» - віщування про народження двох зовсім несхожих близнят, один з яких національний месія, рятівник України, другий — її кат.Твір складається з трьох частин: «Три душі», «Три ворони», «Три лірники». У кожній частині діє по три персонажі. Тут переплітаються три історичні часи українського буття: період діяльності Б. Хмельницького, часи І. Мазепи й авторова сучасність. Льох розкопують три дні. Містично-фантастичне число «три», як бачимо, представлене в усій повноті. Об'єднує частини поеми образ «великого льоху» — центрального у творі, що символізує Україну.
Стиль написання поеми:
Перша частина — «Три душі» — подана в лірико-романтичному, елегійному плані. Це сповіді грішних душ за скоєні за людського життя злочини.У другій частині — «Три ворони» — у драматичному алегорично-сатиричному ключі змальовано каркання трьох ворон (української, польської та московської), які ведуть по черзі полілог про те, котра з них найбільше нашкодила своєму народові. Перші два розділи уособлюють минуле України.«Три лірники» — третій розділ, де йдеться про сучасний стан України за часів Шевченка, зокрема про розкопки могил у Суботові. Тут виразно передано реалістичний план твору. Епілог поеми, у якому втілена основна ідея, сповнений віри у відродження нації, духовні скарби якої заховані у великому льоху й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів.Образи і символи: яскраво змальовані в містерії потрійні алегорично-символічні образи: душі, ворони й лірники. Тарас Шевченко, використовуючи народні вірування українців про блукання душ, показує три душі-пташечки — образи, котрі караються навіть за найменші гріхи. Вони уособлюють у поемі українську свідомість і духовність трьох переломних періодів вітчизняної історії — за часів Б. Хмельницького, І. Мазепи та царювання Катерини II. Три ворони — символ зла, нещастя, демонічно-руйнівних сил в історичній долі українського, російського та польського народів. Вони є засобами сатиричного самовикриття. В образах трьох лірників-калік автор підкреслює духовне убозтво людей його доби без історичної пам’яті, перевертнів, позбавлених особистої та національної гідності.
