культурне життя на укр. Землях 1920-30

В культурному процесі 1920-х і 1930-х років існують істотні відмінності. Цей процес в Україні був таким потужним, що його справедливо називали культурною революцією або цілим етапом національного відродження. І це тісно пов´язано з політичним курсом комуністичної партії і уряду на здійснення українізації, а також з діяльністю комуністів-патріотів Ф. Гринька, О. Шумського, М. Скрипника. Розвиток української культури в 20-х роках був продовженням національного відродження, могутній поштовх якому дала українська революція 1917-1920 pp. Це головний фактор небаченого розвитку української культури в третьому десятилітті XX ст. У 1930 р. сталінське керівництво позбавило українців можливості розвивати національну культуру, заформалізувало освіту завданнями підготовки людини до соціалістичного будівництва, а фактично — виховання особисто відданих Сталіну громадян. Розгром інтелігенції, наукових та культурних закладів, що спрямовували свою діяльність на творення національно-культурних цінностей, призвів до зниження рівня української культури, фактичного до її придушення і обмеження. Це була своєрідна реакція в духовному житті українського народу. Великі успіхи в галузі освіти та зростання економіки сприяли швидкому розвитку науки. Головним осередком наукової діяльності була Всеукраїнська академія наук (ВУАН), у 1936 р. перейменована в Українську академію наук (УАН). Першим президентом ВУАН був обраний видатний вчений В. Вернадський. Першими дійсними її членами стали відомі науковці: історик Д. Багалій, археолог і етнограф М. Біляшівський, економісти К. Воблий, М. Птуха, ботаніки В. Липський та О. Фомін, математики Д. Граве, М. Кравчук, М. Крилов, філологи А. Кримський, М. Сумцов та ін. Секретарем багато років був А. Кримський. ВУАН об´єднувала і координувала діяльність наукових установ та окремих дослідників, спрямовувала розвиток науки відповідно до потреб народного господарства. Розвиток художньої літератури в 20-х роках набув особливо бурхливого характеру. Організаційною особливістю літературного процесу в Україні в ці роки було виникнення і розпад великої кількості літературних організацій: «Гарт», «Плуг», «Молодняк», «Західна Україна», «Авангард», «Нова генерація», «Ланка», ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) та ін. Поряд з групою старшого покоління українських літераторів швидко зростали ряди молодих, переважно учасників революційних подій, виходців із селян та робітників. Помітним явищем в літературному житті республіки були поеми М, Семенка, памфлети М. Хвильового, В. Блакитного, сонети М. Зерова, новели і оповідання Г. Косинки, сатира і гумор О. Вишні, І. Сенченка, поеми П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана та А. Малишка, прозові твори П. Панча, О. Копиленка, А. Головка, К. Гордієнка, Ю. Смолича і Ю. Яновського. В складних умовах розвивалося українське кіномистецтво, яке ставило і демонструвало фільми переважно агітаційного характеру, Велику роль у його становленні і розвитку відіграв Олександр Довженко, який з 1926 р. був кінорежисером Одеської кіностудії. Надзвичайною популярністю користувалися його кінофільми «Звенигора», «Арсенал», «Земля». Вагомий внесок в розвиток українського кіномистецтва зробили режисери І. Санченко, І. Кавалерідзе, Л. Луков. У 20-30-х роках в духовному житті УРСР відбувалися складні й дуже суперечливі процеси. Спочатку культурне будівництво здійснювалося з розмахом і проходило під знаком відродження національної самобутності, а в 30-х роках культурні надбання безжально винищувалися. Проте і в умовах тоталітаризму українська культура зробила значний крок вперед, збагативши світове духовне життя високохудожніми творами літератури і мистецтва, визначними науковими відкриттями. Поряд з цим процес культурного будівництва і розвитку української культури поєднувався з розповсюдженням ідей марксизму-ленінізму та побудови соціалізму. Суспільно-політичне і духовне життя 20-30-х років — це особлива сторінка в історії України. В 20-х роках комуністи-патріоти, які очолювали Наркомат освіти, здійснили українізацію і дали поштовх до розвитку української культури, якого не знав навіть український ренесанс. Цей духовний розквіт був пов´язаний з непом, деякими елементами автономності УСРР.
77