Політика воєнного комунізму

 Політика, яку провадили більшовики з Україні в 1919 р., дістала назву політики "воєнного комунізму". Вона означала: проведення повної націоналізації всіх підприємств, мілітаризацію праці, широкий централізм, введення продрозверстки, заборону торгівлі, скасування товарно-грошових відносин, натуралізацію в оплаті праці, урівнення в розподілі. Для управління господарським життям було створено Українську раду народного господарства (УРНГ), а також систему виробничих управлінь. На початку 1919 р. низкою декретів і постанов було запроваджено продовольчу розверстку з селянських господарств, за якою селянське господарство мало здати державі 85% свого врожаю. На практиці це перетворилося на звичайну реквізицію. Запровадження "воєнного комунізму" спричинило величезний опір у суспільстві. Щоби придушити його, провадили політику червоного терору - однієї з найважливіших складових "воєнного комунізму". Він проявлявся в репресіях проти реальних і потенційних противників більшовизму, масових розстрілах, організації у великих містах спеціальних концентраційних таборів, системі заручництва тощо. Більшовики прагнули зробити все, аби вже ніколи не втрачати контролю над Укр. У господарській сфері більшовики продовжували політику "воєнного комунізму", наріжним каменем якої стала суцільна націоналізація і мілітаризація (воєнізація) найважливіших галузей економіки. Впроваджувалася загальна трудова повинність. Така політика призвела до остаточної руйнації промисловості, особливо важкої. Жертвами жорстоких розправ стали тисячі українців. Найгостріше відчували на собі репресії колишні повстанці - махновці, селяни півдня України. У 1920 р. в Україні було створено органи примусових робіт, обладнано 18 концтаборів, через які пройшло 25-30 тис. осіб. Але, незважаючи на репресії, політика більшовиків на селі провалилася.
68