Соціально-економічний розвиток України на початку ХХ ст. (1900-1917 рр.)

Розвиток машинної індустрії і проникнення ринкових відносин у сільськогосподарське виробництво істотно змінили традиційний устрій життя. Наддніпрянська Україна на початку ХХ ст. являла собою один з найрозвинутіших у промисловому відношенні районів Російської імперії. Для неї були характерні такі тенденції і особливості економічного розвитку: Завершення промислового перевороту і початок індустріалізації. Протягом першого десятиріччя ХХ ст. Україна піднялася на більш високий щабель промислового розвитку. Перетворення Сходу та Півдня України в один з найбільш розвинутих економічних районів Росії. Тут склалися такі великі промислові центри загальноросійського значення, як Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний і Нікопольський марганцевий басейни та Південно-Західний сільськогосподарський район. В окремих районах України розвиток продуктивних сил і розвиток капіталізму відбувався набагато швидше, ніж в самій Росії. Це передусім стосувалося гірничої, металургійної, кам’яновугільної та цукрової промисловості. Зростання питомої ваги промисловості України в загальноросійській економіці, посилення економічних зв’язків з іншими районами. У 1913 р. в Україні діяв 21 металургійний завод.Концентрація виробництва в Україні поступово приводила до зростання чисельності робітничого класу. В результаті процесів капіталістичного розвитку в країні сформувалася нова суспільна сила – пролетаріат. Крім промислового пролетаріату, на Україні існували й інші загони робітничого класу, передусім сільськогосподарських робітників. Тривалим залишався робочий день, на більшості підприємств він становив 12-16 годин на добу. Як і раніше, не було налагоджено охорони праці, техніки безпеки й медичного обслуговування робітників. Жили вони в жахливих умовах, переважно в бараках і землянках. На підприємствах систематично знижувалися розцінки, що вело до падіння рівня заробітної плати робітників. Широке застосування підприємцями системи штрафів вело до зниження й без того невисокої зарплатні.Велика питома вага іноземного капіталу. Так, промисловий розвиток Донецько-Криворізького району був нерозривно пов’язаний з іноземним капіталом. В чорній металургії Півдня перед І світовою війною діяло 18 акціонерних підприємств. Активну участь у фінансуванні вугільної промисловості брали російські банки. Розвиток капіталізму в сільському господарстві України відбувався в умовах збереження залишків феодалізму – насамперед великого поміщицького землеволодіння. Проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство в різних районах України відбувалося неоднаково. На Правобережжі перехід поміщицьких господарств до капіталістичних форм відбувався більш інтенсивно. На Лівобережжі, крім капіталістичних форм найманої праці, досить поширеною була й система відробітків. Найбільш високого ступеню розвитку в цей період досягло сільське господарство Півдня, де було менше залишків кріпосництва. Тут широко застосовувалися сільсько-гопосподарські машини, нові форми господарювання на селі, використовувалася праця тисяч прийшлих сільських робітників. У господарствах заможних селян, хуторян, фермерів спостерігалося подальше зростання товарного виробництва, розширювалися посіви зернових та технічних культур, зростало тваринництво. Широко застосовувалася передова агротехніка. Впливовою силою стає заможна верхівка села, в якій царизм вбачав свою опору на селі. Столипінська реформа передбачала подальше посилення заможного селянства шляхом поширення приватної селянської земельної власності, утворення великих фермерських господарств (хуторів та відрубів), переселення селян на околиці Росії. Селянська біднота України в ході реформи змушена була продавати свої наділи за безцінь заможним селянам-хуторянам. В результаті столипінської реформи значно поглибилася диференціація селянства. Після 1910 року “переселення” набуло великих розмірів, сотні тисяч селян переселялися на Середнє Поволжжя, Північний Кавказ, до Сибіру, на Далекий Схід. Втративши свої господарства, вони поповнили лави сільського пролетаріату. В західноукраїнських землях, які на початку ХХ ст. перебували в складі Австро-Угорщини, фабрично-заводська промисловість розвивалася однобічно. В ній переважали галузі, що займалися видобутком і первинною переробкою сировини. Внаслідок значного припливу іноземного капіталу (переважно австрійського, французького) в цей період тут відбувалося певне промислове піднесення, зокрема, концентрація виробництва.Найбільш інтенсивно розвивалася нафтова промисловість, де панував австрійський, німецький і французький капітал. Розвивалися також металообробка і машинобудування, харчова, нафтоперерробна промисловість й виробництво сільськогосподарських машин. Західноукраїнські землі залишалися одним із основних постачальників лісу до європейських країн. Особливо високими темпами розвивались деревообробна, лісопильна, паперова промисловість. Проте загальний рівень економічного розвитку Східної Галичини був невисоким.
54.